Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Українські жінки у горнилі модернізації 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

498
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські жінки у горнилі модернізації" автора Оксана Кісь. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 91
Перейти на сторінку:
вирушив перший потяг із «хетагурівками», до осені налічувалось уже 11 500 комсомолок. «Збирались» дівчата традиційно з усього СРСР: хтось через юнацький максималізм, хтось через бажання партійного місцевого керівника, хтось рятувався від репресій (одну медсестру вчасно попередили, що біля будинку стоїть «чорний ворон» і вона так у білому халаті й ускочила в регіональний вагон), але доля більшості трагічна. Тому й не дивно, що виявилась певна схожість із Донбасом та Центральною Україною, і дівчата саме з початку 1930-х років активно себе реалізовували саме в сільському господарстві, причому за всіма напрямками: управління сільгосптехнікою, вирощування цукрових буряків та тваринництво. У більшості населених пунктів їх успіхи перевищували досягнення чоловіків.

Дуже популярна за кордоном Паша Ангеліна розпочала «кар’єру ударниці» під час офіційного старту руху ударників. У 1930 р. її висунули на курси трактористів (з 1927 р. вона працювала конюхом у ТОЗі, який у 1928 р. трансформувався в сільськогосподарську артіль). Вона «взяла» участь у соцзмаганні ударних бригад, однак у 1933–1934 рр. результат був не надто приголомшливий — 128 % плану (проте особливістю змагання стало те, що Ангеліна очолювала жіночу бригаду, а виклик кинули чоловічій). Та навіть такого результату виявилось достатньо, щоб наприкінці 1934 р. опинитись на II з’їзді колгоспників-ударників у Москві, де Паша дала першу з багатьох обіцянок Сталіну. Аналізуючи біографії інших орденоносиць, однозначно можна казати, що сплеск ударництва, стахановських методів роботи в сільському господарстві розпочався наприкінці 1935 р. й досяг піку саме на момент проведення Всесоюзних сільськогосподарських виставок. Тобто з моменту скасування карткової системи з’явилася доцільність у підвищенні заробітної платні завдяки особистим зусиллям. До того ж участь у цих виставках мала сенс не тільки морального заохочення, а й матеріального стимулу: диплом першого ступеня включав грошову премію 10 000 крб і автомобіль, другого ступеня — 5 000 крб і мотоцикл і т. д.

Хоч як дивно, саме на Донбасі, на відміну від інших регіонів України, рух «ангелінців» (послідовниць Паші Ангеліної), не отримав розвитку в районах, окрім Старобешевського. Наприклад, у 1928 р. у с. Великоолександрівка Казанковської округи (сучасна Миколаївщина), де головою місцевої сільради була Є. Волосовецька, в 1930-х роках приклад Паші Ангеліної наслідували 100 дівчат, а за комбайни сіли 82 жінки, ще 25 стали водіями, а також тут були послідовниці Марії Демченко (про неї — далі). А в Баштанському районі поблизу Миколаєва трактористка М. Рижик у 1938 р. посіла перше місце у всесоюзному соціалістичному змаганні.

Почасти завдяки такому активному залученню жінок до механізації сільського господарства зросли й доходи колгоспниць: у 1933 р. за один робочий день колгоспниця виробляла 0,87 трудодня, у 1934 р. — 0,95 трудодня, у 1935 р. — 0,99 трудодня. На керівній посаді заробітки були вищі: у 1935 р. жінці-голові артілі нараховували 442 трудодні на рік. Згідно з тогочасною офіційною статистикою, у загальному фонді трудоднів, що виробляла вся родина колгоспника, на долю жінок припадало від 23 % до 46 %. Нарахування трудоднів трактористам здійснювали з урахуванням коефіцієнта: за кожен день праці трактористка отримувала 4,5 трудодня за роботу на колісному і 5 трудоднів — на гусеничному тракторі. У разі зростання кваліфікації (присвоєнням наступної категорії) оплата збільшувалась на 10 %. За перевиконання норми застосовували прогресивну систему преміювання: перевиконання плану на понад 50 % мало наслідком оплату в подвійному розмірі; преміювали також бригадирів.

На тлі хронічного браку інформації з жіночої історії в радянський період історія соцзмагань є рідкісним винятком: серед передовиків та ударників було чимало жінок, і про них активно писала тогочасна преса. Жіноцтво Чернігівщини вело перед у цій сфері: першою робітницею-стахановкою стала Г. Охріменко, буряківниця Марія Сартісон стала однією з перших «тисячниць» (вона вдвічі перевищила рекорд знаної на весь Союз Марії Демченко), бригада комсомолки О. Малукало встановила рекорд щодо вирощування пшениці (хоч це й була умовно чоловіча царина); уславилася своїми здобутками і доярка та бригадирка тракторної бригади Марія Костюченко.

Біографія Марії Демченко рясніє таємницями та суперечностями. Саме за нею закріпився цифровий маркер успіху — «рух п’ятисотниць» (500 центнерів буряків з гектара). Утім, за даними тієї самої газети «Правда», яка повідомляла про здобутки Марії Демченко всій країні, у 1936 р. Наталя Балабаєнко, ланкова-стахановка колгоспу «Червоний партизан» Бахмачанського району на Чернігівщині, зібрала 1096 центнерів буряків з гектара. Але цей рекорд минув непоміченим, бо «символ» уже було обрано. Ініціаторкою нового рекорду урожайності цукрового буряку — 1 тис. центнерів з гектара — стала ланкова М. Пилипенко з колгоспу «Красная Украина» Лозівського району Харківської області, яка зібрала по 1049 центнерів з гектару. Цей рекорд в 1936 р. змогли подолати 50 ланок.

Деякі західні фахівці з історії СРСР впевнені, що цілеспрямоване конструювання владою «правильних» біографій ударниць і стаханівок було спрямоване на презентацію успіху «сталінської революції», що пропаганда 1930-х років прагнула представити саме роки першої п’ятирічки як вирішальний період остаточного звільнення радянських жінок. Але на тому самому Першому Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. Й. Сталін визнав, що були проблеми з жіноцтвом. Звісно, що про масові «бабські бунти» ніхто вголос не згадував. Вдавана нова «хронологія революції» насправді була хронологією катастрофи режиму: і як більшовики наприкінці 1918 р., так і радянська влада на початку 1933 р. не могла втриматися без загравань із жіночою частиною населення. Тому і з’являлися нові профеміністичні форми діалогу між владою і жіноцтвом, а «жіноче питання» з лютого 1917 року залишалося візитівкою Країни Рад.

Парадокси гендерної політики більшовиків

Мілітаризація

СРСР весь час готувався до війни. Зрозуміло, що досвід використання жінок навіть у ролі солдатів більшовикам був знайомий: саме проти жіночого батальйону вони вступили в бій, коли атакували Зимовий палац у Петрограді в ніч проти 25 жовтня (7 листопада) 1917 року. Утім, загальної мобілізації не було. З газетних шпальт постійно лунало, що радянські жінки отримали рівні права, тому могли вільно вправлятися у стрільбі, здійснювати кінні переходи та мотопробіги, займатися парамілітарними видами спорту, а ще — з усіляких трибун проголошувати зобов’язання.

Ми підготуємо 400 ворошиловських стрілків-жінок і 5 інструкторів стрілкової справи.

Ми завербуємо 100 людей до членів нашого аероклуба…

Ми підготуємо 200 значкістів за нормами «Готовий до санітарної оборони» і «Готовий до протиповітряної хімічної оборони», і наприкінець, ми організуємо групу вивчення зв’язку і підготуємо 50 жінок-зв’язкових… до двадцятиріччя Великої Жовтневої революції…

Зі «Звернення дружин ІТП, робітників і службовців завода ім. Дзержинського до дружин ІТП, робітників і службовців всіх підприємств, будов та установ Дніпродзержинська», журнал «Общественница», 1937 р., № 4

1 ... 42 43 44 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські жінки у горнилі модернізації"