Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Земля Санникова 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Санникова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Санникова" автора Володимир Опанасович Обручев. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 79
Перейти на сторінку:
самого берега. Коли вона повернулася, всі воїни підняли її на сміх.

— Ти натерлася снігом, щоб стати білою, як твій чоловік! Не побоялася влізти у воду, де водяний дух міг схопити тебе за ноги й потягти на глибину. Але ти лишилася такою ж чорною, як і була! — так жартували її одноплемінники.

Аннуїр потім зізналася Ордину, що у воді їй було дуже лячно: їй увесь час здавалося, що от-от хтось схопить її за ноги й потягне. Як і всі онкілони, вона вірила в існування злих духів, які живуть у воді, лісах, печерах, у духів туману й заметілі. І тільки бажання в усьому наслідувати його змусило її полізти у воду.

— Наступного разу я піду в озеро разом із тобою. Але ти маєш мені показати, як ти робиш, щоб плавати, як нерпа, — заявила вона.

Під час ночівлі два воїни по черзі вартували разом із Кротом і Білухою, які вже заприятелювали з онкілонами, отримуючи від них обгризені кістки й обрізки м’яса. Воїни почали цінувати пильність собак і шкодували, що їхні предки не захопили із собою кілька подібних тварин.

— Чому б їм не спіймати й не привчити вовченят? — запитав Горохов.

— Вовк ніколи не стає свійським, — пояснив йому Горюнов. — Хіба що впіймати вовчицю й спарувати її з нашими собаками. У нас, на жаль, у зграї нема сук.

Онкілони поставилися з недовірою до цієї пропозиції, але сказали, що спіймати вовка не так важко.

Ще день минув у дорозі на північ. Ліси ставали дедалі нижчими й рідшали, трава на галявинах була менш густою; бики й коні зустрічалися не часто й були дуже обережні — очевидно, переслідування вампу навчили їх не довіряти людині. Зате частіше траплялися носороги, які самі наганяли жах на вампу й не боялися ані списів, ані дрючків.

Надвечір, перед виходом на одну галявину, розвідники, які йшли із собаками попереду, зупинили загін звісткою, що з’явилися вампу. Сховавшись у кущах узлісся, почали спостерігати.

На галявині паслося кілька биків; один стояв трохи далі й, очевидно, дрімав, ремиґаючи.

Позаду до нього по траві повільно повзли п’ять або шість вампу.

Підповзши кроків на двадцять до бика, передній вампу швидко піднявся й кинув один за одним два списи; решта, підскочивши, підбігли з боків, піднявши списи й готуючись до нападу. Один із списів улучив у хребет і врізався в шкіру; бик заревів з переляку й від болю і, помітивши ворогів, кинувся на них, опустивши голову й виставивши свої величезні роги; вампу встигли вчасно відскочити, і тварина пробігла повз них, одержавши ще по одному удару списом у кожний бік; але кременеві наконечники, очевидно, неглибоко проникали крізь товсту шкуру, бо списи в ту ж мить випадали. Розлючений бик розвернувся, несподівано наздогнав одного з мисливців і змахом голови підкинув його досить високо; але інші вампу знову кинули списи й відвернули увагу бика від того, хто впав.

Побачивши, що на нього нападають із різних боків, бик обрав за краще шукати порятунку у втечі й помчав галявиною слідом за рештою. Вампу кинулися за ним, але, незважаючи на швидкість своїх ніг, одразу почали відставати. Кілька кинутих списів не справили враження на тварину, яка мчала щодуху.

— Не вдалося їм полювання! — сказав Горюнов. — Тепер підстрелимо бика в них на очах, але, звичайно, не для них.

Бик біг тепер кроків за двісті від спостерігачів, а чотири вампу — кроків за тридцять позаду; п’ятий залишався на місці свого падіння. Вампу бігли величезними кроками, сильно нахиливши тулуб уперед; їхні патли розвівалися на вітрі; у кожного в руках залишився тільки один спис. Вони сподівалися, що від утрати крові бик ослабне й дасть себе наздогнати. І раптом він на повному ходу впав на землю.

У запалі погоні вампу або не чули пострілу, або не зрозуміли, в чому річ. Видаючи рев торжества, вони підбігли до тварини й почали виконувати навколо нього свій танець перемоги.

— Доведеться полякати їх, — сказав Ордин. — Інакше нам м’яса не бачити.

— Та й взагалі треба очистити собі дорогу далі на північ і змусити їх утікати до печер.

Горохов підняв берданку й вистрілив. Вампу спочатку скам’яніли на місці, але потім, закричавши від жаху, помчали назад галявиною; підвівся й пом’ятий биком і, кульгаючи, поплентався слідом за ними. Онкілони негайно ж вискочили на галявину й видали свій військовий клич, щоб постріл в уяві вампу поєднався з цим криком в одну подію.

— Ночуватимемо тут! — заявив Горюнов. — Вечеря готова, вампу не насміляться повернутися.

Поки онкілони білували бика, мандрівники розшукали серед галявини озерце, скоріше ставок, який не мав стоку, із ледь теплуватою водою; його береги стрімко йшли вглиб, і воно здавалося дуже глибоким. Біля нього розташувалися на ночівлю, принесли до нього шматки м’яса, залишивши зайве на поживу орлам і вовкам. Запалало багаття й усі зайнялися приготуванням вечері. Ордин пішов із казанком до озера, щоб зачерпнути води, йому довелося лягти на землю — такий низький був рівень озерця.

І ось, опускаючи руку з казанком, він помітив, що вода неначе піднімається назустріч; він почав повільно піднімати казанок — вода йшла слідом за ним, ніби притягувана магнітом.

Вище й вище піднімалася вода й нарешті зрівнялася з поверхнею берега.

— Вода виступає з озера! — вигукнув Ордин, схопившись на ноги.

На цей вигук усі збіглися до берега й з подивом дивилися на переповнене до країв озерце.

— Треба збирати речі та йти дали, — заявив Костяков.

Онкілони почали перешіптуватися і з забобонним жахом дивилися на воду, чекаючи, що з неї з’явиться голова якогось чудовиська. На обличчі Аннуїр відбивалися поперемінно страх і сміх, тому що, поглядаючи на Ордина, вона помітила, що він посміхається. Вона вже засвоїла думку, що білі люди все знають, усе можуть і нічого не бояться.

Але перш ніж онкілони вирішили тікати, вода в озерці стала повільно знижуватися й за кілька хвилин зайняла свій попередній рівень. Горохов зітхнув із полегшенням:

— Пішов, пішов назад углиб, злякався, видно! — вимовив він. Ордин, Горюнов і Костяков засміялися — вони здогадалися, що це був новий вид озер із підземним живленням; на дні його, очевидно, було жерло, яке йшло далеко вглиб і було заповнене водою; час від часу пара й гази підіймали воду вгору, а потім знаходили собі вихід якоюсь бічною тріщиною, не вириваючись із води, як в інших озерах; ось чому вода понижувалась. Залишалося простежити періодичність цього явища, щоб переконатись у правильності пояснення. Ордин вийняв годинник.

— Тепер я розумію, як тварини користуються цим

1 ... 42 43 44 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Санникова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Санникова"