Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

— Сер,— з притиском мовив Стюарт,— що ви цим хотіли сказати?

Рет глянув на нього досить чемно, хоч і з насмішкою в очах.

— Я хотів сказати тільки те,— відповів він,— що сказав одного разу Наполеон (ви, мабуть, чули про нього?): «Бог завжди на боці найсильнішого батальйону!» — І, обернувшись до Джона Вілкса, додав з повагою, яка звучала цілком щиро: — Ви, сер, обіцяли показати мені свою бібліотеку. То чи не обтяжу я вас надміру, якщо попрошу зробити це зараз? Як не прикро, але я ще до вечора мушу відбути у Джонсборо, в мене там пильна справа.

Він повернувся до гостей, клацнув підборами і вклонився, як учитель танців схиляється в уклоні — на диво граційно, коли зважити, яка у нього міцна статура, і водночас зухвало, немов одважував ляпаса. Після цього, високо піднісши голову з чорною чуприною, рушив у товаристві Джона Вілкса в напрямі будинку, а до тих, що лишилися на галявині, долетів його разюче ущипливий сміх.

Серед гостей запала розгублена мовчанка, а тоді знов знявся гул голосів. Індія втомлено підвелася зі свого місця в альтанці й підійшла до розлюченого Стюарта Тарлтона. Скарлет не чула слів Індії, але те, що вона побачила в її очах, зведених на Стюарта, викликало в ній щось схоже на докори сумління. Це був такий самий відданий погляд, що й в очах Мелані, коли та дивилась на Ешлі, тільки Стюарт нічого цього не завважив. Отже, Індія таки закохана в нього! У Скарлет промайнула думка, що якби вона не фліртувала так бездумно зі Стюартом на тому політичному зібранні рік тому, досі він, можливо, давно б уже одружився з Індією. Але відразу ж Скарлет і притлумила в собі цей докір: хіба вона винна, що інші дівчата не вміють утримати при собі залицяльників?

Урешті Стюарт таки згідливо кивнув. Індії і силувано всміхнувся. Мабуть, Індія вмовляла його, щоб дав спокій містерові Батлеру й не зчиняв сварки. Під деревами заворушилися, гості почали підводитись, струшуючи крихти з колін. Матері гукали няньок і малих дітей, збирали круг себе своїх пташат для від’їзду, а дівчата по двоє-троє, розмовляючи й пересміюючись, подались до будинку, щоб там нагорі вволю набазікатись і передрімнути.

Старші дами теж покинули подвір’я за будинком, віддавши до послуг чоловіків затінок дубів і альтанку,— залишилась тільки місіс Тарлтон: Джералд, містер Калверт та ще дехто хотіли почути від неї відповідь щодо коней для Ескадрону.

Ешлі, задумано й ледь глузливо посміхаючись, підступив до того місця, де сиділи Скарлет і Чарлз.

— Зухвалий чортяка, хіба ні? — зауважив він, глянувши вслід Батлерові.— Чисто як той Борджіа.

Скарлет напружила пам’ять, але не змогла пригадати ні в окрузі, ні в Атланті чи й Саванні жодної родини з таким прізвищем.

— Я щось не знаю таких. Він родич їхній? Хто вони такі?

Дивний якийсь вираз постав на обличчі Чарлза — розгубленість і сором змагалися з любов’ю. І любов перемогла, коли Чарлз вирішив подумки, що як дівчина гарна, ніжна й лагідна, то освіченість може тільки пошкодити її чарам, отож він швиденько пояснив:

— Борджіа були італійці.

— A-а, чужинці,— промовила Скарлет, тут-таки збайдужівши до них.

Вона обдарувала Ешлі найпривабливішою з усмішок, але він чомусь і не глянув на неї. Він дивився на Чарлза, і в очах його було зрозуміння й навіть деяке співчуття.

*

Скарлет стояла на площадинці сходів між двома поверхами і поглядала через поруччя на хол унизу. Там було порожньо. Зі спалень нагорі долинав безнастанний гул притишених голосів, який то підносився, то знов спадав, деколи в ньому вирізнялися сміх та вигуки: «Невже справді?» або «І що ж він на те?» Дівчата, поскидавши сукні, розсупонивши корсети, розпустивши на плечі волосся, відпочивали в шістьох просторих спальнях — хто на ліжку, хто на канапі. Надвечірній перепочинок належав до усталених звичок у цих краях, і тим більш він був потрібен у такі дні, коли товариські гулянки починалися вранці й завершувалися вечірнім балом. З півгодини серед дівчат точитимуться балачки й смішки, потім прийдуть служниці й позачиняють віконниці, і в теплій напівтемряві розмови перейдуть у шепіт і згаснуть, а в тиші буде чутись лише розмірене дихання.

Скарлет переконалася, що Мелані вже лягла на ліжко разом з Гетті Тарлтон та Душкою, і лише тоді вислизнула зі спальні й спустилася сходами. З вікна на площадинці їй було видно гурт чоловіків в альтанці, які попивали вино з високих келихів,— вона знала, що так вони просидять до самого вечора. Пробігши очима всіх присутніх там, вона не побачила серед них Ешлі. Але коли прислухалася, почула його голос. Як вона й думала, він ще стояв надворі перед будинком і проводжав жінок з дітьми, які роз’їжджалися по домах.

Відчуваючи, як закалатало в неї серце, Скарлет швиденько пішла вниз. А що, коли вона перестріне містера Вілкса? Яку причину придумати, чому вона снує по будинку, а не лягла передрімати, як решта дівчат? Але що поробиш — треба ризикувати.

Вона вже була майже внизу, коли почула, як челядники під орудою старшого служника виносять столи й стільці з їдальні, готуючи місце для танців. З другого боку широкого холу були прочинені двері до бібліотеки, тож Скарлет туди й прошмигнула. Вона тут почекає, поки Ешлі розпрощається з гістьми, і гукне його, коли він увійде в дім.

Бібліотека тонула в напівмороці, бо штори були опущені від денної спекоти. Ця затемнена кімната, високі стіни, всуціль заставлені шафами з книжками у темних палітурках, подіяли на Скарлет гнітюче. Вона воліла б не таке місце для свого потаємного побачення. Велика кількість книжок завжди пригнічувала її, так само, як і люди, охочі поглинати їх у чималій кількості. Точніше — всі люди, окрім Ешлі. Зусібіч перед нею виростали в напівтемряві важкі меблі — крісла з високими спинками, глибокими сидіннями й широкими поручнями, призначені для рослявих чоловіків Вілксової родини, і присадкуваті м’які, оббиті оксамитом крісла з оксамитовими ж таки пуфиками перед ними, призначені для жіноцтва. У протилежному кутку довгої кімнати перед каміном стояла канапа, на якій любив сидіти Ешлі,— своєю високою спинкою вона нагадувала величезну тварину, зморену сном.

Скарлет прихилила двері, так щоб лишилася шпарина, і спробувала вгамувати калатання серця. Вчора вночі вона збиралася так багато сказати Ешлі, а от зараз не могла пригадати з того ні слова. Чи то вона