Читати книгу - "Називай мене Мері..."

Мовби осяяло: квартира — не для життя.

Тут усе було стандартне. Дві кімнати, ремонт, меблі розставлені так, як на картинках у рекламних каталогах. Навіть кілька абстрактних картин на стінах, подарунки просунутих колег до різних дат, обстановки не пожвавлювали. Бо все одно житло виглядало намальованим, застиглим, ніби викачали звідси повітря. Їй стало трохи задушно, підійшла до вікна, прочинила кватирку.

Після опівночі місто й не думало спати.

— Не цікавило ніколи, що люди роблять проти ночі? — спитала, не повертаючись.

— Безсоння — міська хвороба, Віро.

Вона повернулася. Цей чоловік, — неохайний, кілька днів не голений, грубуватий, — виглядав серед її декорації єдиним живим елементом. Черницею не була, час від часу тут ночували мужчини, не лишаючись довше, ніж на одну ніч. Іноді дозволяла ночувати знову, та частіше — ні. Проте всі кавалери були під стать обстановці й вписувалися в атмосферу. Кобзар вибивався, руйнував звичну картину, міняв усі уявлення про чоловіків та людей загалом, котрих Віра могла пустити у свій приватний простір.

Дожував, провів пучками пальців по штанях.

— Поїхали? Чи там, за вікном, щось важливе?

— З думками збираюся, — вона підсунула до журнального столика крісло, вмостилася навпроти, підняла віко ноутбука, запустила його. — Поки вантажиться, поясню коротко. Маю тут, — торкнулася корпусу, — копії висновків експертизи по чотирьох попередніх трупах. Є нюанси, все зафіксовано, схочете — глянете. Але якщо коротко, кожна незадовго до смерті мала статевий акт, і це не було зґвалтування. Кожен раз убивця надягав презерватив, біологічного матеріалу для аналізу не лишив. Потім душив. Жертва опиралася, її били, сильно, по голові. Забої, гулі, — лишилися в кожної.

Кобзар мовчав. Монітор блимнув, засвітився, моргнув. Віра швидко вбила пароль, при цьому провадила:

— З цього місця починається ваше алібі, Кобзарю...

— Олег, — він посміхнувся. — Чи Лилик.

— О’кей, — вона навела курсор на потрібну іконку. — Ваше алібі і наша спільна проблема. Щораз убивця тримав жертву за горло лівою рукою. А приборкував правою. Потім, коли вже доходило до кульмінації, стискав горло обома руками — та все одно сильніше давив із лівого боку, — пальці правиці торкнулися шиї з лівого боку, від чого Віра несподівано для себе здригнулася. — Той, хто вбивав Мері, теж ударив дівчину. Тільки лівою рукою. Задушив, відповідно, міцніше тиснучи сюди, — тепер пальці торкнулися правої сторони шиї. — Є ще деталі, хоча, як на мене, вони можуть бути лише непрямими доказами.

— Кажіть.

Потрібний документ відкрився.

— Спотворене після смерті тіло, — вона проштовхнула важку грудку в горлі. — Соски. Характер нанесення ран відрізняється. Чотири попередніх жертви мають дуже акуратні, філігранні порізи. Мері потворили поспіхом і... як би це...

— Не дуже старалися, — допоміг Олег.

Намагався говорити спокійно. Хоч ішлося про злочин, скоєний у кількох сантиметрах від нього, сонного. Віра гортала скановані файли.

— Зовсім не старалися, даруйте за цинізм. Пипки не відтяли — замалим не відірвали. І вбивця так само діяв лівою. Знайду зараз висновок, покажу.

— Потім, — Кобзар потер перенісся, підсунувся ближче, щоб мати змогу дивитися на монітор. — Згоден, що вбивць було двоє. Що вони не з однієї серії. Що вбивство Мері намагалися долучити до тих чотирьох. Отже, другий вбивця знайомий із методикою першого. Оскільки подробиці не розголошувалися, робимо висновок: ці двоє знають один одного. Більше того: імітатор підставляє оригінального маньяка. Ну, а я про ту серію не чув, робоча рука в мене — права. Тож навіть якщо припустити, що клофеліном травонув себе сам задля алібі, вбивцею дівчини з Донбасу бути не можу. Але, — клацнув пальцями, — виходити з підпілля мені все одно рано.

— Тобто?

— Віро, ви розслідуєте серію. Навіть якщо маєте докази від Ярила, що п’яту жертву вбив імітатор, найближчим часом в окреме провадження цю справу не перевести. Система не міняється, тут я собаку з’їв. Згодні?

— Мабуть, — нарешті Віра підняла на Олега очі. — До чого ведете?

— Мушу дізнатися сам, хто і для чого підставив мене. Тим більше, Головко дещо нарив. Вбили його саме за це.

— Поясніть.

— З Мері я познайомився... Тобто, вона познайомилася зі мною в одному не дуже гламурному генделику. Хтось точно знав, коли я там буду. Ця сама особа підкрутила буфетницю Зою, аби та сказала мені про проблеми незнайомки й вмовила вислухати та допомогти. Припускаю: Зої навіть трошки заплатили за послугу.

— І?

— Віро, я вранці поділився здогадом із Артемом. Направив його по тому сліду. Він сказав потім — щось надибав, та має перевірити. Все правильно робив, між іншим. Тому зранку вже сам побалакаю з нею. Хочу почути те саме, що Головко.

Віра замислено схилила голову набік.

— Чому це не можу зробити, наприклад, я?

— Бо одного я вже послав на смерть.

— Гаразд. Ту вашу Зою допитають офіційно...

— ...і вона ввімкне дурочку в поліції. Знаю я її, Віро. Затримати жінку нема підстав. Зате той, кому не слід, знатиме, що після вбивства Головка її викликали менти. Так її життя буде в небезпеці. Згодні?

— Логічно.

— Вам краще мати в помічниках партизана. Взагалі, якщо мене після всього й вдасться відбілити, далі займатися своєю справою не зможу.

— Про що ви?

— За ці дні я двічі, — Кобзар показав два пальці, — опинявся під вогнем. В обох випадках мішень із мене була ідеальною. Та чорт забирай, Віро, мене могли вбити там же, на місці, поруч із Мері! Але хтось мене ганяє, мов дресированого хижака.

— Цікаве порівняння.

— Яке є. Один знайомий, не дурний чоловік, пояснив: виглядає, мене хочуть загнати в кут і змусити діяти так, як комусь треба. Використати отаке моє становище, розумієте?

— Не дуже. Ви переховуєтесь, мало що можете.

— Тут помилочка. Колись міг більше, ніж хто інший.

— Коли так, проти вас грає той, хто добре знає Олега Кобзаря.

Він перетравив почуте.

— Не думав аж так. Дякую, корисна деталь. Я