Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Метушливий день закінчується на такій же незрозумілій, неспокійній ноті. Арату продовжують шукати, інших же іссейл своєю вказівкою відправляє назад під нагляд, всіх — і дівчат, і хлопців. Несвідомого Дора беруть під руки і під ноги слуги і теж несуть, але в інший бік. Що з ним буде, мені невідомо.

У моїй кімнаті яскраво горить світло, але тиша напружує. Здається, що, залишившись на самоті, я просто впаду в істерику — переживань сьогодні мені вистачило, але все обходиться парою десятків протоптаних кіл вітальнею. Туди-сюди, по краю килима, уважно дивлячись на малюнок і намагаючись наступати однаково і на підлогу, і на килим. Обходячи вкотре навколо меблів, я подумки переглядаю всі події за сьогодні, намагаючись згадати все, що здалося підозрілим і чому я могла не приділити спочатку уваги. Наприклад, як надмірно активно і при тому різко на мене зреагував Герте Дор. 

Ну дивно ж! Зовсім не таким я його побачила вперше. Не властиво йому божеволіти і стільки уваги приділяти комусь ще, а не своїй персоні. Він може розлютитися за відмову, бридкостей наговорити, може, почати цькувати. Щодо «вдарити» я вже сумніваюся, все ж таки удар — це дотик і інтерес, а такі, як Дор, більше хочуть, щоби до них приповзали й випрошували захисту, подарунків чи ще чогось. Вдарити — це якраз звернути увагу, показати своє ставлення — відверто паскудне, не сперечаюся, але не байдужість. 

Ні, не вірю я в те, що настільки зачепила Дора, щоб той за мною бігав, за руки інших чоловіків хапав, кричав «моя» та інші дурниці. Кас же не кричить. А Дор узагалі десь після своєї появи в місцевій бібліотеці мені неадекватним здався. Зранку ще як зазвичай виблискував своєю зарозумілою пикою, з Аратою ручкався, можна було навіть сказати, що вони знайшли один одного. А ввечері раптом зірвався, навіть не тому що якась потраплянка йому одразу не роздяглася і не віддалася, не стрибнула у ліжко, а через те, що ця потраплянка з кимось іншим танцює! Дурість якась!

Звісно, це може бути нервовий розлад якийсь, який у нього вже був... А може, і чийсь умисел. У свою причетність до зриву я твердо не вірю. От неспроста ж ще й Арата пропала! Бо не могла вона піти з власної волі, так сильно хотіла бути серед наречених. 

А всього лише доба минула, як вона призначила себе нареченою Дора... Або я все вигадую, або й справді щось недобре навколо відбувається. Втручатися в це ой як не хочеться. Але таке відчуття, що мене туди без моєї волі вже втрутили!

Усе одразу! Лев, інші химери, незрозумілі напади, дружина Морозка, так і хочеться її назвати дружиною Шредінгера за те, що всі багатозначно відмовчуються щодо її існування, втома в очах Морозка, неочікуваний зрив Дора... Чортзна-як все відбувається! І не покинеш завтра домен, не повернешся додому, бо поки що не можна!

На якомусь із кіл я зупиняюся, голова вже трохи паморочиться і ноги гудуть. Ліжко вабить прилягти й заспокоїтися. Самотність мала б мене налякати, бо я вже не впевнена, що ще з темного кута виповзе, але ні, я просто вимикаюсь, ще толком і не доторкнувшись головою до подушки.

Це все, щоб посеред ночі підскочити, хапаючись за серце! Спина мокра, у пам'яті уривки якогось мутного неприємного сну, на щоках висохлі сльози... і моторошно якось. Стіни темні, звужуються, у кутах здається, що хтось копошиться, хоча — сто відсотків! — це шелестить довга штора по підлозі, бо звісно я не закрила балкон у вітальні. Варто встати й увімкнути світло, щоб заспокоїтися, переконатися, що в кутах нікого немає, але це ж вставати треба! Здається, що боязнь підліжкового монстра зникає разом із дитинством, але ні, іноді й на дорослих людей нападає жахливий ступор. Ногу опустити на підлогу неможливо, я надто нажахана. Мозком розумію — нічого там немає, але впоратися з емоціями не можу. 

Залишається тільки залізти сильніше під ковдру, згорнутися в грудку і вгамовувати тремтіння. Уявити нормальну відпустку... Пальми там, шезлонги, блакитна вода в басейні, білі фіранки, коктейль у руках... і мовчазний чоловік, який не такий уже й похмурий, коли лежить у чомусь світлому на сусідньому шезлонгу. І так і хочеться простягнути руку й розтріпати щільно зачісане волосся... 

Я знову підскакую, тепер серце б'ється від зовсім інших почуттів. І навіть трохи соромно. Одна справа уявляти якогось актора чи співака, а тут цілком собі доступна людина, точніше, іссейл! Як я йому в очі буду дивитися? 

Я стогнучи вовтузюся в ковдрі і раптом упираюся витягнутими ногами в щось. А у ліжка немає узніжжя і воно саме по собі величезне! А це щось м'яке і тепле, шовковисте і живе! 

— Ур-р, — реагує на поштовхи ногами лев. Я сідаю, щоб остаточно зрозуміти, що відбувається. Ця волохата скотина займає більшу частину ліжка, але поки я лежала, стиснувшись, то ми не перетиналися і один одному не заважали. А тепер...

— Ну й добре, — я знизую плечима і вкладаюся назад у ліжко, ноги так і залишаються на левовому боці. А він навіть крізь тонку ковдру гарячий, тож і ковдру геть, інакше буде зовсім спекотно. 

Лев прикриває очі, які в темряві трохи світяться, і ще сильніше розпластується, обм'якає, ну прям сплячий кіт. Я ще деякий час прислухаюся до його дихання, не знаючи, як реагувати. Тут все ясно — це чиясь химера. Нехай вони і мають свою якусь волю і бажання, тобто це не сам сейл у тваринному обличчі, але все одно — химера має господаря. І зараз ця химера охороняє мій спокій, ну або просто знайшла м'яке і тихе місце для сну. От тільки що мені тепер робити? А якщо розповім про все комусь, то не виявиться, що мене вже з кимось одружили? Тобто заміж видали? Начебто Виток цивілізований світ, але що з того...