Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

Діючи під прикриттям підрозділів Чорноморського флоту, що формально підпорядковувався спільно Україні і Росії, російські силові структури розгорнули розвідувальну діяльність за українськими збройними і правоохоронними силами в Криму. Розвідка Чорноморського флоту становила прообраз «Кримської армії» – так, був створений загін «Скорпіон», який формально підпорядковувався Юрію Мєшкову. Велася робота з підготовки захоплення ключових об’єктів військ протиповітряної оборони України в Севастополі[385].

В’ячеслав Чорновіл у середині травня 1994 року висловив занепокоєння тим, як розгорталися події на півострові, де створювалася «зона великої напруги, визрівав міжнаціональний конфлікт»[386]. Він передбачав можливість проведення на півострові державного перевороту за всебічної підтримки Російської Федерації. Адже 20 травня 1994 року сесія Верховної Ради Криму планувала розглянути питання про відновлення Конституції Криму від 6 травня 1992 року, відповідно до якої Крим фактично було проголошено самостійною державою.

Лідер Руху вважав обурливим той факт, що в роботі кримського парламенту брали участь високопосадовці з Росії. Зокрема, голова комітету Державної Думи Російської Федерації у справах СНД Костянтин Затулін та член президентської ради Андронік Мігранян у своїх виступах на пленарних засіданнях Верховної Ради Криму підтримали ідею нової кримської конституції і навіть обіцяли допомогу в її розпрацюванні.

В’ячеслав Чорновіл повідомив, що в Росії створено Фонд конституційного розвитку, який уже залучено до розробки нової конституції Криму. За словами лідера Руху, посадові особи Росії «підказують кримським керівникам ідею входження Криму як самостійного суб’єкта до СНД та об’єднаного командування, а також пропонують порушити питання про виведення з його території Збройних сил України»[387]. Він попереджав, що після позитивного вирішення питання про подвійне громадянство планується віддати до рук російських команд ключові посади й контроль над процесами в Криму.

Як В’ячеслав Чорновіл і передбачав, 20 травня 1994 року Верховна Рада Криму відновила дію Конституції в редакції від 6 травня 1992 року. З цього приводу лідер НРУ зазначив: «Такого перебігу подій і слід було очікувати… Якщо Конституцією та законами знехтувати хоч раз, то вдруге їх узагалі зігнорують, що й трапилося»[388]. Конфліктна ситуація між центральним українським урядом і владою автономії в результаті такого рішення кримського парламенту особливо загострилася.

У такій вкрай складній ситуації керівництво України нарешті розпочало здійснення певних кроків зі встановлення конституційного ладу на півострові. 12 травня 1994 року були опубліковані спеціальні укази Президента Леоніда Кравчука про безпосереднє підпорядкування центральній владі Міністерства внутрішніх справ Криму, Служби безпеки і Управління юстиції. На територію Криму були передислоковані майже 60 тисяч військовослужбовців прикордонних військ і Національної гвардії. Такі дії, хоча й викликали певний спротив з боку кримської верхівки, сприяли стабілізації ситуації на півострові.

Як і прогнозував лідер НРУ, не минуло й року перебування Юрія Мєшкова на посаді нелегітимного президента, як рівень його підтримки різко знизився – передусім через зловживання службовим становищем, фінансові оборудки як його самого, так і депутатів від блоку «Росія». Економіка автономії дедалі більше деградувала, рівень життя населення погіршувався. У вересні 1994 року розгорнулося протистояння між Юрієм Мєшковим і Верховною Радою Криму, яка позбавила його низки повноважень і відправила у відставку очолюваний росіянином уряд. Натомість прем’єр-міністром обрали родича нового, обраного влітку 1994 року, Президента України Леоніда Кучми – Анатолія Франчука.

Під час розгортання конфлікту між гілками кримської влади В’ячеслав Чорновіл звернувся до керівництва Української держави з вимогою негайно вжити адекватних заходів для захисту населення Криму від імовірних загроз життю, для забезпечення стабільної обстановки в регіоні та збереження територіальної цілісності України. У зверненні Великої ради Руху до Президента і Верховної Ради України зазначалося, що кримські виборці дедалі більше переконуються в тому, що унезалежнення Криму від України є унезалежненням кримського кримінального лобі від українських законів. Ні виконавча, ні законодавча влада півострова не перейнята розвитком Криму, а спекулює сепаратистськими ідеями заради власного збагачення. Тому члени Великої ради НРУ вважали, що Верховна Рада Криму, яка грубо порушувала Конституцію України, не може претендувати на роль законодавчого органу. Обраний усупереч Конституції України так званий президент Юрій Мєшков, чия діяльність сприяла протиставленню Криму Українській державі, розпалюванню ворожнечі серед кримського населення, повинен бути усунений від керування автономією. Відтак Президенту Леоніду Кучмі пропонувалося ввести президентське правління на території Криму для захисту миру й правопорядку на півострові, а Верховній Раді України – позачергово розглянути питання про ситуацію в Криму й ухвалити рішення про розпуск кримського парламенту та скасування територіальної автономії півострова, послідовно створюючи умови для реалізації своїх природних прав корінному кримськотатарському народові та всім етнічним групам Криму[389].

Леонід Кучма не дослухався до пропозицій Руху й замість рішучих дій обрав тактику систематичного поступового нарощування впливу центральної влади на півострові. У своєму зверненні до кримських керівників він закликав їх до переговорів і назвав конфлікт між кримськими гілками влади наслідком виходу Криму за межі правового поля України. В автономію кілька разів навідувався виконуючий обов’язки прем’єр-міністра України Євген Марчук, який поглибив контакти з кримським урядом, перетворив його на провідника української політики[390]. Вдалося центральній владі взяти під контроль і силові структури автономії. Наприкінці вересня 1994 року, обговоривши ситуацію в Криму, Верховна Рада України ухвалила постанову, якою зобов’язала кримський парламент привести до 1 листопада 1994 року Конституцію АРК і закони у відповідність із загальнодержавними. У листопаді парламент України скасував дію 40 законодавчих актів автономії і припинив фінансування тих підприємств і організацій півострова, які працювали за відміненими законами[391]. У відповідь на спроби Юрія Мєшкова провадити самостійну зовнішньоекономічну діяльність Міністерство зовнішніх справ України у ноті від 3 січня 1995 року поінформувало всі посольства, що автономія не може вступати в будь-які офіційні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями.

Керівництво автономії, звісно, намагалося опротестовувати такі рішення київської влади, шукало різних способів зупинити процес інтеграції Криму в загальнодержавну структуру управління, зверталося за підтримкою до Росії; у листопаді 1994 року наполягало на перемовинах щодо підписання так званого «широкомасштабного договору між Україною і Республікою Крим». 14 грудня 1994 року Верховна Рада Криму звернулася до Президентів України і Росії з вимогою залишити Чорноморський флот неподільним. Рухаючись у фарватері рішень російського парламенту, Верховна Рада Криму 22 грудня 1994 року ухвалила рішення про денонсацію Біловезьких угод, закликавши керівництво України, Росії та Білорусі відновити економічний, політичний і військовий союз у рамках однієї держави. На початку 1995 року депутати ухвалили рішення про підпорядкування кримському парламенту всіх об’єктів загальнодержавної власності з метою їх подальшої приватизації, а також закон про вибори в місцеві органи влади, який виходив за межі українського законодавства. Інтенсифікувалися заходи з усунення з посади керівника кримського уряду Анатолія