Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Тоді Міхаель підняв одну руку вгору, і над його пальцями почала з'являтися сфера, яка збільшувалася з кожною секундою, випромінюючи яскраве світло і теплоту. Сфера пульсувала живим світлом, мовби була серцем самого Всесвіту, збільшуючись і набираючи сили з кожним його подихом.

——— Повторюю востаннє: пропустіть мене! Інакше відчуєте мій гнів на собі! Я знищу вас і всіх, хто буде намагатися зупинити мене! — його голос став ще глибшим і загрозливішим.

Очі на дверях зникли, відступаючи перед його силою. Двері відчинилися зі скрипом, і за ними відкрився прохід до інших дверей, які також почали відчинятися одна за одною, як ланцюг. Ми пройшли повз всі двері і невдовзі я побачила широке зелене поле, вкрите ромашками. Відчула свіжий подих вітру на своєму обличчі. 

Повітря було наповнене ароматом квітів і свіжістю. Під ногами була м'яка зелена трава, яка тягнулася до самого горизонту. Я озирнулася назад, але жодних дверей вже не було. Лише горгуля, яка намагалася не дивитися мені в очі, залишилася стояти на краю поля.

Поле було вкрите різноманітними квітами, що розкинули свої пелюстки, наче килим. Серед них переважали ромашки. Їх білосніжні пелюстки контрастували з жовтими серединками, створюючи відчуття нескінченності і гармонії. Інші квіти теж додавали свої яскраві кольори до цього різнобарвного полотна, наче художник змішував свої фарби без обмежень.

Я підійшла ближче до квітів, зачарована їх красою. Вони здавалися такими живими, наповненими енергією і світлом. Але одна з ромашок почала збільшуватися в розмірі, і на мить мені здалося, що я побачила велику пащу, що ховалася серед пелюсток. Тривога охопила мене, але потім я відчула, як Міхаель взяв мене на руки і почав підніматися, махаючи своїми величезними крилами. Його рухи були сильними і впевненими. Мені було спокійно поруч з ним.

——— Пробачте, володарю, — почала кланятися йому горгуля, — я гадала, що це дружня планета. Пробачте, я мала все краще перевірити.

Горгуля була дивним створінням. Її крила тремтіли від страху, коли вона говорила. Кам'яне обличчя було сповнене каяття і тривоги. Вона почала літати над полем, і всі квіти почали перетворюватися на камінь. Зачаровані ромашки поступово втрачали свою живу природу, стаючи холодними і неживими, як кам'яні статуї, під владою її магічних сил. Поле, яке лише мить тому було сповнене життя і краси, перетворювалося на кам'яний ландшафт, де кожна квітка застигла в своїй останній миті. 

——— Ще одна помилка — і ти відправишся до пекла, — промовив Міхаель.

——— Так, володарю, я все розумію, — відповіла горгуля.

Видовище було водночас величним і моторошним, і я не могла відірвати погляду від цього дивного перетворення. Тепер усе навколо виглядало зовсім інакше.