Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Пан Сергій?! – Одночасно крикнули у вухо Фані Павло та його старенька тітонька.
- Розкажи мені про договір? – Попросила Фані.
- Договір? – Перепитала Оксана.
- Так, зі шлюбною агенцією. Він у тебе? Твій примірник?
- А? Ні. Вони бояться, що ми передамо текст конкурентам. Тож, щойно ми підписуємо договір, то кладемо у сейф в агенції. У них там спеціальна кімната із ящичками. У мене свій персональний ключ та ще я ввожу свій код. Тож, мій договір ніхто не зможе взяти.
Фані, Павло та тітонька Квітка подумали, що Оксана занадто наївна. У кімнаті-сейфі були відеокамери, тож будь-хто міг дізнатися пароль.
- Я не знаю, що мені робити, - знову заплакала Оксана.
- Ти їм давала свою адресу?
- Так, але лише київську.
- Тоді, їдь додому. Відпочинь. Це - нелегко, пережити такий шок.
- А як же пані Анастасія? Я думаю, я маю її попередити.
- Ну, я думаю, це природно, впасти у транс у такій ситуації.
- Скажи їй, - прошепотів Павло у вухо, краще б він цього не робив! – Що її договір можуть зупинити на той час, як вона прийде до тями, після такого шоку. Зрештою, як я розумію, їй не обов’язково одружуватися на протязі шести місяців та взагалі.
Фані озвучила Оксані думки пана Сміта.
- А й дійсно! Я ж вже заплатила аванс.
- Який він був?
- Тисяча доларів США та ще десять тисяч, протягом пів року після одруження.
- А там не було тексту манюніми літерками?
- Та ніби ні, - спробувала пригадати Оксана. – Давай, я спробую поговорити з пані Швець, перед від’їздом, бо мене замучить совість.
- Піти з тобою? – Запитала Фані.
- В жодному разі! – Крикнули Павло та пані Купер.
- Та ні, не треба. Дякую. Але якщо є час то зачекай на мене тут, бо боюся мені потім треба буде виговориться. А Тетянці я не хочу.
- Я піду за нею, - сказав Павло.
- Але тільки до будівлі. Я її відстежу за камерами, - сказала тітонька Квітка.
- Я мушу бігти, - сказав офіціантові довговолосий брюнет, явно шанувальник готської субкультури. – За мене заплатить та білява пані у салатовому сарафані.
Офіціант не встиг зупинити нахабу, а може лише злодія, зітхнув і підійшов до Фані. Білявка підтвердила, що заплатить за того хлопця.
- О, стає цікавішим, - прозвучав голос Павла у вухах Фані та пані Купер. - Щойно за Оксаною вирушив пан Сергій. І, здається, він розплатився за віскі. В таку спеку та майже зранку!
- Мабуть, він сильно нервує, - припустила Феофанія.
- А де він сидів? – Запитала тітонька Квітка.
- Він сидів так, що Оксана його не бачила, але він міг її побачити.
- Він за нею вів спостереження? – Запитала Фані.
- На сто відсотків я не певен, але враховуючи, що він одразу пішов за нею, то думаю, що вів. Вона увійшла, - повідомив Павло. Кафе було поруч із офісом «Ліхтаря кохання». – Хоча, можливо, це лише збіг. І він лише вийшов підлікувати собі нерви. Що у приміщенні, тітонько?
- Вона увійшла до кабінету пані Швець. Здається вони розмовляють. О, пан Сергій приєднався до них, але на напружену бесіду не схоже. Я би сказала, Оксана плаче, а пані Анастасія її утішає.
- Вона вийшла, - повідомив Павло хвилин через десять. Я зачекаю, чи немає за нею хвоста.
- Пані Швець дуже добра, - повідомила Оксана, падаючи на стілець навпроти Фані. - Вона сказала, що добре розуміє, як я почуваюся. На жаль, таке трапляється. І вона зрозуміє, якщо я більше не захочу шукати багатого нареченого. Але вона надасть мені спеціальну знижку, якщо я повернуся. Дякую, що підтримала мене!
Оксана пішла, в трохи кращому гуморі, але все ще сумна.
- Хвоста за нею не було, - плюхнувся на стілець навпроти Фані шанувальник субкультури готів. – Будь ласка безалкогольний мохіто із простою водою, - звернувся він до офіціанта. – Не розумію, як жінки можуть вдягати на себе весь цей мейк ап…
- Макіяж, - машинально виправила наречена. – Щоб бути гарними.
- Але ти зараз без нього. І здається, я тебе лише рази два бачив із усім оцим, - він обвів вказівним пальцем із чорним нігтем навколо обличчя білявки.
- А це, щоби ти звикав до мого справжнього, а не намальованого обличчя, - розсміялася підступна наречена.
- І твоє справжнє мені подобається більше, - сказав Павло та спробував доторкнутися трубочки свого, щойно принесеного напою, так, щоб не замазати чорною помадою.
- От і добре, - посміхнулася Фані. – Економитиму на косметиці.
- Давай, все таки оберемо обручки, - сказав Павло. – Бачиш, ювелірна крамниця. Це - знак.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.