Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

Припиніть за іскрою судити про перше побачення. Припиніть надавати забагато ваги тому почуттю захоплення та зосередьтеся на рисах характеру, що мають значення, як-от відданість, доброта й те, як ви почуваєтеся поряд з іншою людиною (і поверніться до розділу 7, якщо вам потрібне нагадування).

Забудьте про спалах іскри та шукайте повільного розгорання — з кимось, хто, може, був не надто чарівним під час вашої першої зустрічі, але стане чудовим партнером для тривалих взаємин. Для того щоб почуття розгорілися, треба час, однак це вартує того, щоб чекати. У наступному розділі я роз­повім вам, як розпізнати перспективні взаємини, чому потрібно дати шанс людині та коли краще від цього відмовитися.

Моїй подрузі, студентці-медикині на ім’я Катріна, не щастило з додатками для знайомств: вона сором’язлива, тож на перших побаченнях здавалася надто байдужою. Між тими першими побаченнями Катріна почала проводити багато часу зі своєю сусідкою Сюзанною. Вона розповідала Сюзанні про всі свої негаразди зі знайомствами. За кілька місяців дружби Сюзанна зізналася, що кохає Катріну. Невдовзі після цього вони почали зустрічатися. Сюзанна розповіла мені, що закохується в Катріну дедалі глибше та глибше. Ось яка вона — сила повільного розгорання.

Ключові висновки

1. До біса іскру! Феєрверків і миттєвої хімії часто немає на початку стосунків. Хімія може виникати з плином часу.

2. Контекст має значення. Ви можете не відчути іскри з кимось просто через обстановку, в якій зустрілися.

3. Іскра — це не завжди добре. Відчуття хімії може насправді спричинити тривога через те, що людина не дає чітко зрозуміти, як ставиться до вас. Іноді наявність іскри є радше показником того, наскільки хтось чарівний (чи наскільки самозакоханий), а не особ­ливого зв’язку між вами.

4. Якщо ви відчуваєте іскру, це не обов’язково означає, що у взаємин є майбутнє. Навіть якщо у вас складуться тривалі стосунки, іскри недостатньо, щоб підтримувати їх, і вона — не ознака того, що вам судилося бути разом.

5. Не треба спалахів — шукайте того, з ким почуття розгоратимуться повільно, когось, можливо, не надто чарівного, але того, хто стане чудовим партнером для тривалих взаємин.

Розділ 12. Ідіть на друге побачення

Із плином часу Джонатан, мій клієнт, який ходив на побачення, схожі на співбесіду, змінив свій підхід. Тепер замість кав’ярні він обирав гавайський бар біля свого будинку із чудовими барменами та приємним освітленням. Галасливий саме настільки, щоб мати привід шепотіти щось партнерові на вухо. І він облишив перейматися іскрою.

Невдовзі ми змогли посміятися з того побачення з кавою о сьомій ранку. Джонатан опанував мистецтво перших побачень. Попри це, йому складно було вирішити, з ким побачитись іще раз.

— Насправді, — сказав він мені під час одного із сеансів, — я знайомлюся з багатьма хорошими хлопцями, але після побачення ловлю себе на тому, що прокручую в голові їхні недоліки: нудна робота, паршиве почуття гумору, носить жилети.

Джонатан не був винен у тому, що зосереджувався на негативі. Наш мозок еволюціонував саме для цього. (І, на мою думку, через жилет нікому не варто відмовляти в другому побаченні. Як пояснює комік Деметрі Мартін, жилети потрібні: ніколи не знаєш, коли на тебе подме «вузький потік холодного вітру».)

На щастя, ми можемо працювати над подоланням імпульсу відмовляти чудовим потенційним партнерам через якісь дурниці.

Ми можемо натренувати свій мозок шукати позитивне та пристосувати для побачень Золоте правило моралі: не судіть про інших так, як ви не хотіли б, щоб судили про вас.

  Ефект негативності

Під час розмови з Гелен Фішер, фахівчинею з фізичної антропології й авторкою кількох популярних книг про стосунки, я дізналася, що у нашому мозку розвинувся ефект негативності — інстинкт міркувати про те, що пішло не так.

Якщо ви колись отримували відгуки від менеджера чи колеги, що ви запам’ятали краще: похвалу чи критику? Це дія ефекту негативності. Фішер пояснила, що під час еволюції в мозку людини розвинулася здатність яскраво запам’ятовувати негативні переживання, щоб вона могла уникнути їх у майбутньому.

Це налаштування допомагало помічати загрози та уникати їх, тобто, якщо вас мало не схрумав шаблезубий тигр, корисно запам’ятати, який вигляд має ця тварина та де вона живе. Зараз навколо нас менше м’ясоїдних хижаків, але у нашому мозку все ще тримається сучасний відповідник: «Якщо у вас п’ять колишніх дівчат і одна з них ненавидить вас, — пояснила Фішер, — корисно пам’ятати, яка саме».

Такий спосіб мислення, що добре слугував нашим предкам і досі залишається певною мірою корисним, сьогодні створює перепони — особливо для взаємин. Це означає, що ми, найімовірніше, після побачення найкраще запам’ятаємо негативні риси характеру людини. (Ось чому ви пригадуєте, як на вашому останньому побаченні в дівчини тхну­ло з рота цибулею, а не те, як вона захоплювалася вашим убранням.)

  Фундаментальна помилка атрибуції

Крім ефекту негативності, ми несвідомо стаємо жертвами когнітивних упереджень, які заважають правильно судити про характер. Одним із таких упереджень є фундаментальна помилка атрибуції — звичка вважати, що чиїсь дії відображають те, ким є вони, власне, самі, а не обставини, в яких опинилися. Коли хтось помиляється, ми гадаємо, що ця хиба розкриває щось суттєве (і суттєво погане) в характері цієї людини, тобто не шукаємо зовнішніх причин поведінки.

Наприклад, якщо хтось запізнюється на побачення, ми маємо його за егоїста, а не думаємо, що він міг потрапити в затор. Або якщо не відповідає на повідомлення, як обіцяв, то, либонь, неуважний, а не надто зайнятий на роботі. І вам, і мені відомо, що ці узагальнення несправедливі. Але в такі моменти наш мозок, природно, збивається на манівці.

  Шукайте позитивне

Не дивно, що через ефект негативності та фундаментальну помилку атрибуції першим інстинктивним бажанням Джонатана було відмовитися від другого побачення. Проте з огляду на бажання знайти партнера для тривалих взаємин він мусив навчитися долати такі природні імпульси та шукати позитивне. Не зробивши цього, Джонатан несправедливо засуджував би багатьох чудових потенційних партнерів.

Якщо він не знаходив змоги дістатися й до другого побачення, як би взагалі досягнув своєї мети — піти під вінець?

Пошук позитивних моментів у житті — це такий собі м’яз, уміння, яке можна розвинути. Для цього потрібна практика. Психолог Шон Ейкор, досліджуючи щоденник вдячності, виявив, що якщо ви