Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

планеті. Те, що зараз було на Венері. І ширилося.

— Дізнайся, як я можу передати повідомлення для Фреда

Джонсона, щоб не довідалися Нгуєн або марсіяни, — сказала

вона. — Можливо, доведеться поспілкуватися неофіційними

каналами.

Розділ десятий. Пракс

–Па кірруп мені це все, — сказав хлопець на койці. — Пінче

салатик, са-са? А колись таке було б десять тищ.

Він мав на вигляд років двадцять. Досить юний, строго кажучи, щоби бути Праксу сином — але досить дорослий, щоб Мей могла

бути хлопцеві донькою. Худий, мов жеребчик; ще тягнеться

вгору, як підліток, і живе при низькому тяжінні — його худизна

здавалася неприродною. А він іще й недоїдав.

— Я можу написати для тебе лист-зобов’язання, якщо хочеш, —

сказав Пракс.

Хлопець усміхнувся на всі зуби і показав непристойний жест.

Із досвіду роботи Пракс знав: мешканці внутрішніх планет

вважають, що сленг поясан свідчить про місце проживання.

Працюючи на Ганімеді продовольчим ботаніком, він знав, що

сленг вказує і на класову приналежність. У дитинстві йому

викладали китайською й англійською без акценту. Він

спілкувався з мешканцями всіх куточків системи. З того, як вони

вимовляли слово «аллополіплоїдія», Пракс міг сказати, що вони

закінчили університет біля Пекіна або у Бразилії, що вони

зростали в тіні Скелястих гір чи марсіянського Олімпу, або

в коридорах Церери. Він сам зростав в умовах низької гравітації, але поясанська говірка була для нього такою ж чужою, як і для

туриста з колодязя. Якби хлопець не захотів, щоб його

зрозуміли, він зробив би це з легкістю. Але Пракс був готовий

платити і знав, що хлопець з усіх сил стежить за язиком.

Клавіатура для програмування була вдвічі більшою, ніж

стандартний планшетний термінал, а на пластику — позначки

часу і користування. Збоку повільно заповнювався світловий

індикатор і рядки спрощених китайських ієрогліфів чергувалися

з кожним рухом.

Нора була однією з тих дешевих, що біля поверхні супутника.

Не більше трьох метрів у ширину, чотири спартанські кімнати, втиснуті у лід із загального коридору, який був лише трохи

ширший та світліший. Старі пластикові стіни блищали

і плакали конденсатом. Вони були в найдальшій кімнаті —

хлопець на койці, а Пракс згорбився у дверях.

— Не обіцяю повний запис, — сказав хлопець. — Що є, то є, сабе?

— Усе, що зможеш дістати, буде чудово.

Хлопець кивнув. Пракс не знав його імені. Питати було

недоречно. Він витратив дні, щоб відшукати того, хто готовий

про рватися крізь систему безпеки, і весь цей час шукав

компроміс між повним незнанням сірої економіки на станції

Ганімед та дедалі гіршими відчайдушністю й голодом навіть

серед найбільш безпринципних жителів. Місяць тому хлопець

міг проглядати комерційні дані для перепродажу або шантажу

заради приватних кредитів, які легко відмити. Тепер же він

шукав Мей в обмін на листову зелень, якої вистачило б на

скромний обід. Продуктовий бартер, найдавніша економіка, відома людству, прийшла на Ганімед.

— Автокопії гаплик. Засмоктало у сервери, глибоко в дупу.

— То якщо ти не можеш пробитися на сервери безпеки...

— І не треба. Камера має пам’ять, пам’ять має кеш. Як нас

закрили, він пре і пре. Ніхто не дивиться.

— Ти жартуєш, — сказав Пракс. — Дві найбільші армії системи

витріщаються одна на одну, а камери спостереження не

дивиться ніхто?

— Дивляться один на одного. На нас їм пофіг.

Індикатор завантаження заповнився і запищав. Хлопець

витягнув список ідентифікаційних кодів і почав їх гортати, бурмочучи під ніс. Із першої кімнати тихо застогнала дитина.

Голос її звучав голодно. Не дивно.

— То твоя?

Хлопець захитав головою.

— Споріднена, — він відповів і двічі клацнув по коду.

Відчинилося нове вікно. Широкий коридор. Напіврозплавлені

розсунуті двері. Чорні плями на стінах і гірше — калюжа води.

Тут не має бути води. Обладнання для життєзабезпечення все