Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

  Вже через тиждень приватний детектив зателефонував Емілії та запросив приїхати до свого офісу, бо мав для неї інформацію про її чоловіка. Сама ж Ема до Олега так і не змогла додзвонитися і їй нічого не лишалося як чекати. І ось, нарешті, сьогодні вона дізнається бодай що-небудь. Емілія зайшла до кабінету Назара перед цим скинула куртку.

-Може кави?- запитав Назар запропонувавши Емілії присісти на диван.

-Ні, дякую. Я б хотіла відразу перейти до справ, бо в мене чесно вам зізнаюся вже нерви не витримують,- вона помітно нервувала.

-Я вас чудово розумію,- Назар взяв до рук теку, яка лежала на його столі та простягнув Емілії,- на жаль, ніяких втішних новин у мене немає, крім тих, що з вашим чоловіком все гаразд. Зараз ви тримаєте світлини, які підтверджують те, що Олег на даний час знаходиться в Україні. Я провів розслідування і дізнався, що Олег в Антарктиду разом зі своїми колегами не поїхав...

-Чому він з ними не поїхав? А в тім я здогадуюсь,- Ема витягла з теки світлини та почала їх переглядати,- продовжуйте, вибачте, що перебила.

-Нічого страшного у цьому немає, запитуйте все, що бажаєте,- Назар співчутливо дивився на Емілію, розуміючи, що надалі він засмутить її ще більше,- ваш чоловік зараз працює у приватній науковій лабораторії, яка займається секретними розробками. Якими саме у мене ніяк не вийде з’ясувати. Але це не так важливо для вас Ема. Я до вас можу так звертатися?

-Так,- кивнула головою Емілія витягуючи світлини на яких був зображений Олег, який йшов по тротуару міста тримаючи за одну руку ту саму руду дівчину, а іншою ніс хлопчика.

-Її звати Марина, а хлопчика Данилко і він є син Олега,- продовжив обережно Назар,- зараз ваш чоловік живе разом з ними в будинку, який належить батькові тієї самої Марини. До речі, лабораторія в якій працює Олег теж належить батькові Марини.

-А той хлопчик… Данилко точно син Олега?- це було запитання, яке найбільше хвилювало Емілію.

-Я навів довідки і дізнався, що записаний він на Олега. Але, щоб знати на сто процентів … самі розумієте що для цього потрібні результати ДНК…

-Я розумію,- кивнула головою Ема,- знову переглядаючи світлини.

-Але є ще дещо,- Назар повернувся до свого робочого столу налив у склянку води та приніс Емілії.- Скажіть мені, будь ласка, вас Олег коли-небудь просив щось підписувати? Якісь папери.

  Ема замислилася пригадуючи:

-Та ні… чи мабуть так. Напевне… Було таке…, підписувала.

-А що ви підписували?- та Назар вже знав відповідь.

-Та я і не пам’ятаю,- знизила плечима дівчина,- підписи якісь збирали на дозвіл… я не знаю… я тоді просто поставила підпис і все, бо була зайнята своїми справами і подробиці не вдавалася. Я цілком довіряла Олегові. Скажіть, що я тоді підписала?

-Ви тоді погодилися з ним розлучитися. Емо, офіційно ви з Олегом розлучені. Ви не чоловік та дружина. Місяць потому він одружився з тією самою Мариною,- Назар відкрив верхню шухляду свого столу та дістав ще одну теку,- тут знаходяться копії документів, які підтверджують мої слова.

-Як же так…,- Емілія не могла повірити у те що чула.- Не може бути. Невже Олег здатний на це? Якщо він більше не хотів бути зі мною, чому відверто не поговорив. Чому не запропонував розлучитися, сказав би, що у нього є інша жінка та дитина. Я б і так погодилася на розлучення. Навіщо було влаштовувати цю виставу.

-Можливо Олег хотів уникнути скандалу. Але я гадаю причина в іншому. Олег просто не хотів вас відпускати від себе. Він напевне бажає бути і з вами і з Мариною одночасно,- виказав свої припущення приватний детектив,- і я переконаний, що він не планував з вами розлучатися, але…

-Але Марина наполягала, щоб він одружився з нею, бо в них є спільна дитина. А ще тесть забезпечив його гарною роботою та житлом,- Ема до сліз відчувала образу та намагалася стримувати свої емоції,- я згодна з тим, що Олег продовжував би мене дурити. І надалі б говорив, що знаходиться в Антарктиді, а потім прийшов… Я не хочу більше про це думати.

-Я вам співчуваю Емо,- Назар присів на диван поруч з нею.- Чи хочете ви з ним зустрітися? Чи будете чекати, коли він сам захоче зустрітися з вами?

-Я чекати не буду. Тим паче, що на телефонні дзвінки він не відповідає. Ви напишете мені адресу за якою він проживає?- запитала вона.

-Якщо ви так бажаєте, то звісно. Я вас підтримую, ви правильне прийняли рішення. Чим скоріше ви поставите крапку у ваших стосунках ти скоріше ви розпочнете нове життя. У вас все буде добре, Олег не вартий такої дружини як ви. Ви заслуговуєте на краще життя,- Назар хотів заспокоїти Емілію.

  Все-таки недарма саме сьогодні Емілія взяла вихідний, бо відчувала, що після розмови з приватним детективом навряд чи вона зможе повернутися до роботи. Передчуття її не підвело. І зараз вона зайшла до квартири, яку вони знімали як подружжя. Скинула верхній одяг, роззулася, зайшла до кімнати і вже не стала стримувати сліз. Кинулася на ліжко та зарилася обличчям у подушку. Різко відчувала, як її життя за мить перевернулося з голови до ніг. Зруйнувалося все в що вона вірила, про що мріяла поруч з Олегом. Як же він так міг? І як вона могла нічого не помічати? Заграв телефон, це телефонувала Неля, яка знала куди пішла її подруга і хотіла розпитати як все пройшло.

-Мені зараз дуже погано,- через сльози відповіла їй Емілія,- потім поговоримо…

-Я зараз приїду до тебе…

-Неля не треба,- та насправді Емілія зовсім не хотіла лишатися на одинці.

-Я приїду,- повторила Неля.

  Вже за годину Неля зайшла до квартири Емілії та обійняла її:

-Розповідай, та спершу я кави приготую,- Неля по-діловому пішла на кухню і почала там поратися, а Емілія знесилено сіла за стіл.

-Тут все нагадує про нього,- Емілія взяла до рук чашку з якою Олег зазвичай пив каву,- він не тільки мені зраджував з іншою, а й обманював. Приховав, що має сина, от чому він не хотів, щоб у нас народилася дитина, говорив, що не готовий, а насправді …