Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Один із найманців, той самий бородань, який тепер виглядав, як командир загону Форлеону, нахилився до неї.

— З чого почнемо? — запитав він, важко дихаючи від нетерпіння.

— Спочатку заблокуйте виходи, — сказала Хемера, її очі блиснули жорстокістю. — Потім зберіть усіх у центрі села. Я скажу, коли почнемо.

Найманці мовчки кивнули і розійшлися. Їхні тіні, видовжені заходом сонця, здавалися примарами, що наближаються до беззахисного села. Хемера зупинилася на мить, спостерігаючи за тим, як вони виконують її накази, а потім рушила слідом, її черевики глухо гупали по землі.

Селяни почали помічати прибуття озброєних людей і спершу з полегшенням зітхнули, побачивши знайомі герби Форлеону. Однак тривожні погляди на обличчях найманців і мовчання, яким вони супроводжували свої дії, почали викликати страх. Одна жінка притиснула до грудей дитину, а старий чоловік, тримаючи мотику, здивовано витріщався на прибульців.

Хемера підійшла до центру села, зупинилася і оглянулася. У її очах блищала перемога, яку ще потрібно було закріпити.

— Починаємо, — прошепотіла вона, і цей шепіт був передвісником бурі, яка ось-ось поглине мирне село.

Всі найманці, переодягнені в обладунки воїнів Форлеону, кинулися в бій, несучи хаос і смерть. Вони вдиралися в будинки, зносячи двері ударами сокир, і тягнули з них чоловіків, жінок і навіть дітей. Крики страху й болю заповнили село, змішуючись із брязкотом зброї та хрустом деревини, що розліталася від ударів.

— Форлеон напав на нас! — вигукнув старець, стоячи посеред вулиці з мотикою в руках. Його голос звучав із відчаєм і здивуванням, якого він не міг приховати.

— За Форлеон! — гучно викрикнув бородань із групи найманців, піднімаючи свій меч, щоб остаточно заплутати селян. Його голос звучав так переконливо, що навіть ті, хто намагався втекти, почали вагатися.

З цим криком він ринувся вперед, відсікаючи старцеві руку, яка тримала мотку. Той звалився на землю з криком болю, притискаючи закривавлену культю до грудей. Кров бризнула на землю, залишаючи яскраво-червоні плями на пилюці.

— Спалити все! — викрикнула Хемера, стоячи в центрі хаосу, як тінь смерті. Її меч уже був у крові, а обличчя світилися холодною радістю. — Нікого не лишайте живим, лише попіл і трупи!

Найманці підкорялися наказам з несамовитою жорстокістю. Вони вбивали всіх без розбору — чоловіків, які намагалися захищати своїх сімей, жінок, які благали про пощаду, і навіть дітей, які намагалися сховатися під ліжками. Вогонь швидко захопив дах одного з будинків і, як голодний звір, почав поширюватися далі.

Хемера не поспішала. Вона йшла між тілами, які лежали серед пилу й крові, немов переможна королева, насолоджуючись кожною хвилиною. Її чоботи хлюпали в калюжах крові, залишаючи за собою кривавий слід.

Одна молода дівчина вибігла з дому, стискаючи в руках свого молодшого брата. Вона намагалася втекти, але бородань із сокирою перегородив їй шлях. Її очі, повні жаху, зустрілися з його холодним, порожнім поглядом.

— Вибач, нічого особистого, дівчинко, — сказав він із насмішкою, перш ніж його сокира опустилася.

Хемера спостерігала за цим, не кажучи ні слова. Її мета була досягнута: паніка, хаос і страх, що зруйнували мирне село. Вона знала, що це лише перший крок у великій грі, яку задумав Калгарон.

— Хлопчика не чіпай! — різко вигукнула Хемера, її голос пролунав над гомоном битви, привертаючи увагу всіх навколо.

Чоловік із сокирою, вже готовий завдати удару, зупинився, здивовано озирнувшись на демонесу.

— Чому це? — його голос звучав із нерозумінням і трохи викликом.

Хемера підійшла ближче, її постава була впевненою, а очі блищали холодною рішучістю.

— Хлопчику, біжи, — наказала вона, звертаючись до хлопця, що тремтів під ногами бороданя. — Біжи до перших воїнів своєї імперії й скажи їм, як війська Форлеону перерізали всіх у твоєму селі. Ти зрозумів мене?

Хлопчик, весь у сльозах, із забрудненим пилом і кров'ю обличчям, кивнув. Його очі зустрілися з пронизливим поглядом Хемери, і, хоча він тремтів від страху, у ньому з'явилася іскра надії.

— Біжи швидше, якщо хочеш жити! — додала Хемера, махнувши рукою.

Хлопчик зірвався з місця й побіг щодуху, ледь не падаючи від кожного кроку. Його маленька постать швидко зникала між палаючими будинками, залишаючи за собою хмари диму й криків.

— А це навіщо? — буркнув чоловік, стискаючи сокиру.

Хемера повернулася до нього, її посмішка була холодною, як морозний вітер.

— Нам потрібен посланець, дурню. Він сам створить паніку, рознесе наші "новини". І коли імперці дізнаються, що це були воїни Форлеону, у нас буде те, що ми хочемо — війну.

Чоловік зміряв її поглядом, але лише мовчки кивнув, відступаючи. Хемера задоволено озирнула поле битви, де залишалися тільки смерть і руїни. Вона відчувала, як її план починає приносити свої перші плоди.

Піднімайте прапор Форлеону та вирушаємо додому! – голос Хемери був чітким і владним, пронизуючи хаос, що панував навколо.
Один із найманців, вкритий чужою кров’ю, витягнув із торби зелений прапор із гербом Форлеону – зображенням меча, оточеного лавровим вінком. Він закріпив його на довгому списі, і змахнувши рукою, підняв його високо в повітря.

Хемера озирнулася на поле битви, яке перетворилося на сцену справжнього апокаліпсису. Тіла селян і воїнів лежали серед палаючих хат, а повітря було насичене запахом диму та крові. Її очі блищали від задоволення, ніби кожен крик і кожна сльоза були підтвердженням її тріумфу.

Шикуйтеся в колону, не залишайте слідів! Ми маємо переконати імперію, що це Форлеон прийшов зі зброєю! – додала вона, киваючи своїм людям.
Найманці швидко зібралися в шеренгу, слідуючи її наказам. Їхні кроки глухо лунали під ногами, коли вони виходили з села.

Віддаляючись, вони лишили за собою вогонь і руїни, символізуючи початок нової трагедії, яку скоро дізнається весь континент.