Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Хлопчик, задихаючись і весь у сльозах, добіг до невеликого загону імперських воїнів. Його обличчя було залите сльозами, а голос трясся від жаху, але він зібрав усю свою силу, щоб вигукнути:

"Форлеон! Вони напали на наше село... вони вбили всіх!" – слова проривалися крізь схлипи, і його тіло ледве трималося на ногах.
Командир загону, чоловік середнього віку з густою чорною бородою, нахилився до хлопчика, тримаючи його за плечі. Він був одягнений у важкі імперські обладунки, а на грудях виднівся герб Імперії – золотий орел на червоному фоні.

"Що ти кажеш, хлопче? Форлеон?" – запитав він із здивуванням і гнівом у голосі.

"Так... їхні воїни... із зеленими прапорами... вони знищили всіх!" – підтвердив хлопчик, намагаючись говорити, попри тремтіння.

Командир рішуче випрямився і обернувся до свого загону.

"Форлеон об'явив нам війну! Це напад, який ми не можемо ігнорувати!" – його голос звучав грізно, і воїни навколо застигли, готові слухати його накази. – "Відправте посланця в замок до імператора Андрагона. Нехай він дізнається про це негайно!"
Один із воїнів, молодий вершник, швидко сів на коня і, не гаючи часу, поскакав до замку. Тим часом командир знову обернувся до решти своїх людей.

"Усі інші – за мною! Ми вирушаємо до села, щоб побачити, що сталося. Будьте готові до бою!"
Воїни зібралися, схопивши зброю, їхні обличчя були серйозними та зосередженими. Командир, тримаючи свій меч напоготові, повів їх у бік палаючого села. Хлопчик залишився на місці, дивлячись, як вони зникають у далині, молячись, щоб вони змогли зупинити цей жах.