Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

— Пам’ятаєш, що казала гуру? Якщо ви сідаєте медитувати з чистими намірами, хай що буде далі, вас це більше не стосується. То чому ти сама себе судиш?

— Бо те, що відбувається під час моєї медитації, не може бути метою цієї йоги.

— Бакалійко, мала, ти й гадки не маєш, що там насправді відбувається.

— У мене жодного разу не було видінь, ніколи ніяких трансцендентних переживань.

— Тобі хочеться кольорових картинок? Чи прагнеш довідатися правду про себе? Яка твоя мета?

— Все, на що я спроможна під час медитації, це сперечатися сама зі собою.

— Це всього лише твоє еґо, яке переживає, щоб не втратити свій контроль. Така його робота. Воно дає тобі відчуття відокремленості, дуальності, намагається тебе переконати, що ти недосконала, зламана і самотня, а не цілісна.

— Але як це мені може допомогти?

— Еґо тобі не допоможе. Його робота не служити тобі, а зберегти власний контроль. І тепер твоє еґо налякане до смерті, бо його зараз суттєво понизять у статусі. Тримайся свого духовного шляху, дитинко, і дні цього поганого хлопця пораховано. Незабаром його звільнять із посади, натомість усі рішення ухвалюватиме твоє серце. Тому зрозумій, твоє еґо бореться за власне життя, заграє з розумом, намагається всім керувати, прагне загнати тебе в кут якнайдалі від решти світу. Не слухайся його.

— А як тобі вдається його не слухатись?

— Ти колись пробувала забрати іграшку в дитини? Їй би це дуже не сподобалося, правда ж? Вона почне битись і плакати. Найкращий спосіб забрати в дитини іграшку — це відволікти її увагу і дати для забави щось інше. Відволікай його увагу. Замість того, щоб силою викидати думки з голови, запропонуй своєму розуму інакшу цяцьку. Щось корисніше для здоров’я.

— Що, наприклад?

— Любов, Бакаліє. Чисту божественну любов.

45

Пора у печері для медитацій має бути особливим сеансом спілкування з божественним, але останнім часом перед тим, як зайти туди, я тремтіла, наче мій собака перед кабінетом ветеринара (добре знаючи, що хоч як привітно поводитимуться люди, все закінчиться болючим уколом голки). Та після останньої розмови з Річардом із Техасу сьогодні вранці я маю намір випробувати новий підхід. Сідаю в медитацію і кажу своєму розумові: послухай, я розумію, ти трохи наляканий. Але обіцяю тобі, що не намагатимусь тебе знищити. Я тільки хочу знайти тобі хороше місце для відпочинку. Я люблю тебе.

Наступного дня монах сказав мені:

— Місцем відпочинку для розуму є серце. Єдине, що повсякчас чує розум, це брязкіт, гамір, суперечки, а все, чого він прагне — це тиші. Місце, де розум може віднайти спокій, — у тиші серця. Туди і прямуй.

Я випробовую іншу мантру. Ту, що мені колись добре пішла. Вона проста, лише на два склади:

Хам-са.

На санскриті це значить: я є Те.

Йоги стверджують, що Хам-са — найприродніша мантра. Бог дарує нам її ще до народження. Це звук нашого власного дихання. Хам на вдиху, са — на видиху. (Хам, до речі, треба вимовляти м’яко й відкрито, а не так, як кричиш на неґречного чоловіка, а са римується з ааа…) Поки ми живі, з кожним своїм вдихом і видихом повторюємо цю мантру. Я є Те. Я є божественне, я є з Богом, я — втілення Бога, я не відокремлена, не сама, я не ця обмежена ілюзія індивідуальності. Хам-са завжди дарувала мені відчуття легкості і розслаблення. З нею вільніше медитувати, аніж з Ом Нама Шивая, офіційною мантрою йоги, як її ще називають. Але днями я розмовляла з одним монахом, який порадив мені спробувати Хам-са, можливо, це допоможе у моїй медитації.

Він сказав:

— Медитуй на те, що викликає революцію у твоїй голові.

Тож я сиджу сьогодні з нею.

Хам-са.

Я є Те.

Думки приходять, та я не звертаю на них особливої уваги, так, ніби кажу їм майже по-материнському: «О, знаю я вас, бешкетників… ідіть надвір погуляйте… а мамця тим часом послухає Бога».

Хам-са.

Я є Те.

На певний час я поринаю в сон. Чи що то було? Під час медитації ви ніколи не можете знати напевно, що сон — то насправді сон; іноді це просто інший рівень свідомості. Коли я прокидаюсь (чи хай там як це називати), відчуваю, як м’яка блакитна електрична енергія пульсує в тілі хвиля за хвилею. Це трохи бентежить, але водночас приголомшує. Я не знаю, що мені далі з цим робити, тому просто подумки звертаюся до енергії. Кажу їй — я вірю в тебе, а натомість вона посилюється, наростає і сягає такого могутнього рівня, що мені аж страшно. Таке враження, ніби у мене викрали всі органи чуття. Енергія бринить десь унизу хребта. Моя шия хоче витягуватись і скручуватися, тому я опиняюсь у дуже дивній позі — з прямою, як у справдешнього йога, спиною, але ліве вухо чомусь щільно притиснуте до плеча. Хтозна, чому моя голова і шия хочуть таке витворяти, втім я не збираюсь їм перешкоджати. Вони дуже наполегливі. Пульсуюча блакитна енергія і далі наростає у моєму тілі, у вухах барабанить, ще трохи, і я просто не витримую. Налякана кажу їй — я ще не готова! І розплющую очі. Все вмить щезає. Я знову у кімнаті, у своєму звичному середовищі. Дивлюся на годинник і розумію, що пробула тут — чи, може, не тут — близько години.

Я важко дихаю, буквально захекана.

46

Щоб краще зрозуміти, який саме досвід я пережила і що там зі мною відбувалося (там — це у медитативній печері і в мені), треба розказати вам про одне дуже таємниче і неймовірне явище. Називається воно кундаліні шакті.

У кожній релігії світу існують послідовники, які шукають безпосереднього трансцендентного досвіду спілкування з Богом. Вони чемно уникають усіляких фундаменталістських дискусій про священні писання і догми, а натомість шукають особистої зустрічі з божественним. Коли такі містики намагаються змалювати свої переживання, то виявляється, їхні розповіді мають дуже багато спільного. Здебільшого зустрічі з Богом відбуваються у медитативному стані й реалізуються завдяки джерелу енергії, що наповнює все тіло ейфорійним електричним світлом. Японці називають цю енергію ці, балійці — таксу, християни — Святим духом, бушмени пустелі Калахарі кажуть, що це нум (їхні святі описують цю енергію як змієподібну силу, що підіймається по хребту і видуває дірку в голові, через яку потім заходять боги). Ісламські поети-суфії називають божественну енергію «коханою» і складають на її честь поеми. Австралійські аборигени описують змія, що сходить із небес, вселяється в цілителя і наділяє його великою неземною силою. У юдейській традиції кабали вважають, що таке єднання з божественним відбувається поступово через духовний розвиток, натомість енергія піднімається по хребту невидимими меридіанами.

Свята Тереза Авільська, наймістичніша представниця католицизму, змальовує