Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Світ став тихішим.

Ніби хтось поклав на нього м’яку ковдру тиші та білого світла. Сніг падав повільно, обережно, мов боявся зламати крихку гармонію ранку. Мама відчинила вікно, і в кімнату влетіло морозне повітря з ароматом сосен і димом десь із далеких димарів.

— Дивись, — сказала вона, притискаючи мене до грудей, — це твоя перша зима.

Я витріщив очі на сніжинки, що кружляли в повітрі. Вони були ніби живі — танцювали, сміялись, торкались шибки, залишаючи дрібні візерунки, мов перші слова, ще не сказані.

Мама вдягнула мене в теплу курточку, обмотала шарфом і винесла на вулицю. Все довкола було білим. Світ став простим. Повільним. Спокійним. Усі звуки приглушились, лише наші кроки рипіли в снігу.

— Колись ти знатимеш, — шепотіла вона, — що справжнє тепло живе не в батареях чи камінах. Воно — в серці. У руках, що тримають тебе. У словах, сказаних пошепки. У погляді, коли холодно, але ти не сам.

Ми йшли повз дерева, що стояли мовчазні й урочисті, наче оберігали наш перший зимовий день. І в кожному кроці був затишок.

Коли ми повернулись додому, мама пригорнула мене до себе, і довго не відпускала. У кімнаті пахло мандаринами і корицею, а за вікном світ все ще танцював снігом.

Це була наша перша зима.

І в ній не було холоду — бо ми навчилися зігрівати одне одного не лише ковдрами, а серцем.

---