Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

І що тепер? 

Розповісти босу правду? Ну, такий собі варіант. Тим паче, що він тільки-но сказав, як цілковито їй довіряє. А якщо він подумає, що вона його обманула?  Хоча… вона й справді обманула. Невинно, майже випадково. Але факт є фактом.

«От якби існувала форма «майже не брехні», я б у неї вписалась ідеально», — подумала вона, прямуючи до свого столу.

Загорнута в новенький радісний статус замісника, вона раптом відчула, що це вже не просто жарти. Це снігова куля, яка котиться вниз, і нести за це доведеться відповідальність. Але все ж десь глибоко в душі теплилась надія, що все вирішиться, вона поговорить з Михайлом і разом вони зможуть знайти вихід. Він їй допоможе. Адже коли приїжджала його бабуся, вона не підвела його, старанно зіграла роль нареченої.

Але все-таки не звертаючи уваги на тривогу, яка хвилею пронеслася всередині, настрій був у неї піднесений,  робота ладилась і вона буквально світилася зсередини. Її руки самі клацали по клавіатурі, документи раптом перестали здаватися нудними, і навіть старий принтер, який завжди застрягав на найвідповідальнішому місці, сьогодні поводився чемно. В голові в неї вже крутилися сценарії вечора: як вона зайде додому, приготує романтичну вечерю, на яку покличе Михайла. Їй дуже хотілося повторити знову, ту таку приємну вчорашню мить, коли вони були разом. А потім вона усміхнеться йому й гордо скаже: 

— Мене підвищили! 

Вже ближче до обіду бос зібрав усіх у переговорці. Підозріло посерйознів, навіть підсунув собі стілець ближче до центру.

— Колеги, — урочисто почав він. — Сьогодні маю приємну новину. З завтрашнього дня у нас з'являється новий заступник керівника, тобто мій безпосередній заступник — наша Аліна.

Пауза.

— Я не хочу чекати її весілля, аби зробити цей крок, — підморгнув бос. — Тож вітаємо!

Перша хвиля — оплески. Друга — хорове «о-о-о!» Третя — Аліна, яка сиділа з округленими очима, ніби це повідомлення прийшло з космосу.

Колеги один за одним підходили до неї, тиснули руку, обіймали, дарували оберемки компліментів. Хтось навіть пожартував:

— А тепер нам треба буде казати вам «шефиня»?

Аліна сміялась, дякувала, намагалася зберігати скромність, хоча хотілося підстрибнути й затанцювати посеред офісу. Її переповнювала гордість і щастя. І десь там, у глибині серця, вона вже малювала картинку, як Михайло її обійме після цієї новини, як усміхнеться своїм фірмовим поглядом і скаже щось із його музичною душею — щиро, тепло, по-справжньому.

І вже коли після робочого дня, який подарував їй такий приємний сюрприз і безліч позитивних моментів, Аліна нарешті відчинила двері квартири, і на порозі її вже чекав головний квартирний експерт — кіт Васько. Він сидів, згорнувшись калачиком, але щойно почув знайомий звук ключа в замку — миттю розкрутився і вперся у неї поглядом суворого аудитора.

— А, нарешті… Думав, ти вже з валізами кудись в офіс переселилася, — майже озвучив він свої думки, мружачи очі. — І чого це ти так сяєш, ніби тобі... кота нового подарували?

Аліна скинула туфлі, поставила пакет з продуктами і потягнулася до Васька, щоб його погладити.

— Мене підвищили, уявляєш? — сказала вона, не приховуючи радості.

Васько примружився ще сильніше і задумався.

— Підвищили… Значить, тепер ще менше вдома будеш. А годувати хто буде, а? Холодильник продуктами заповнювати — це теж твоя робота, між іншим.

Він глянув на пакети. Нюхнув. Трохи надії спалахнуло в його погляді.

— Так, цікаво… курочка? Рибка? Ковбаска? Сюди, сюди відкривай...

Аліна відкрила пакет, дістала броколі, кіноа і пармезан.

Васько глянув на це із таким виразом, що навіть шафа здригнулася.

— Слухай, я, звісно, вітаю тебе з посадою, — обурювався подумки кіт, —  але давай без ось цих… стручкових святкувань, добре?

Поки Аліна готувала на кухні, Васько стрибнув на підвіконня і визирнув надвір, роздумуючи:

— Ну де він, той твій гітарист? Сюрприз, кажеш? Ага. А може, він тепер свої романтичні вечері десь ще влаштовує? Хм…

Аліна оглянула стіл, поправила серветки, свічки, нарізала сир…

— Який чудовий салатик я зварганила… — повідомила Васькові.

— Салат, — зітхнув Васько і задумався. — Справжній романтичний вечір — це коли в центрі столу стоїть миска з тунцем. І все. Без зайвих слів.

Він сплигнув на підлогу, підійшов до своєї миски й ображено зазирнув у неї та багатозначно подивився на хазяйку.

— А в мене тут… повітря та й те несвіже.

Потім підійшов до Аліни і раптом потерся об її ногу.

— Ну добре… вже так і бути. — намагався подумки підбадьорити її Васько. — Якщо твій сусід не прийде — я складу тобі компанію. Але тільки якщо без броколі.

Аліна вже навіть встигла запалити свічку (ну, трохи перекошену, з минулого Нового року, але все ж), як помітила дивну тишу. У Михайловій квартирі знову жодного звуку: ні бринькання на гітарі, ні наспівування, ні гавкоту Родіка не було чути.