Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Ярик

На вулиці й сліду від неї не залишилося, розчинився, наче й не було. Натовп людей, що прогулювався вулицею, розніс рештки моїх надій вщент. От же чорт!
Я мчав у квартиру в надії, що вона там, ціла й неушкоджена. Я ледь не вибив двері, влітаючи всередину, але її не було. Речі на місці. Значить, не поїхала, або, принаймні, зникла не з власної волі.
Тривога! Тривога!
Щось явно сталося, щось погане. Або її схопили по дорозі сюди, або вона взагалі не покидала маєток Жанни.
Вирішивши перевірити другий варіант, я подався до мадам.

— О, ти все ж прийшов, — засяяла вона, але, побачивши вираз мого обличчя, перестала вишкірятися.
— Де вона? — гарчав я, поступово втрачаючи контроль над тілом.
Я ледве стримував внутрішнього вовка, що намагався вирватися і відірвати Жанні голову.
— Хто?
Схопивши цю дуру за горло, я притис її до стіни.
— Не вдавай із себе дурепу! Якщо з нею щось сталося — не знаю, що тобі зроблю!
Схоже, Жанна зрозуміла, що сперечатися зі мною не варто, і що будь-які фокуси зараз смертельно небезпечні.
— Це шавки, вони її забрали.
— Коли?
— Ви щойно розминулися.

Я відпустив Жанну й кинувся до дверей. Єдиний шанс перехопити їх — якнайшвидше дістатися до аеропорту. На пристані я найняв швидкісний катер і помчав туди. Прибувши, почав шукати Лію. Розпитав дівчат біля стійки реєстрації. Вони відповіли, що не пригадують таку. Переглянув записи камер спостереження й переконався — Лія справді не сідала в літак. Невже вони пішли по воді?
Стій-но... Невже...
Я прислухався до своїх відчуттів і зрозумів — не дарма мій вовк ледь не вирвався. Мене провели, як цуценя. Я настільки захопився погонею, що перестав звертати увагу на запахи. Щось із Жанною було не так. Від неї тхнуло Лією. Так, наче вона торкалася її чи стояла дуже близько. Який же я ідіот! Знав же, що не варто звертатися до колишньої коханки. Ні, я знав, що вона чокнута, але щоб аж настільки… Як же я шкодую, що колись опинився з нею в одному ліжку. Так, мені категорично не можна пити.
Вже дорогою до цього клятого будинку я згадав, яких звірств ця садистка встигла накоїти в свої найкращі роки — психопати нервово курять збоку. Вона ще та відьма. У прямому сенсі. Не здивуюсь, якщо вона перетворила Лію на жабу й викинула в канал, або зготувала на сніданок. Хоча ні, вона легких шляхів не шукає і любить, коли жертва мучиться довго. А колись ми були друзями… До того, як я дізнався, що вона займається чорною магією. Саме вона й занапастила її душу.
Перш ніж іти до її лігва, треба запастися кількома амулетами, а то ще й сам квакатиму в озері. Або вона плюне на всі правила пристойності та таки приворожить мене. А бути секс-іграшкою у божевільної бабенції мені не хочеться.
Чого тільки не знайдеш на ринку Ріальто — найстарішому ринку Венеції. І захисні амулети теж є. Запасшись, я вирішив без зволікань навідати мою стару знайому.

— Тобі тут не раді! — Венсан говорив рішуче, промовляючи крізь зачинені двері.
Двері вилетіли за мить — влетіли всередину будинку, коли я приклав до них ногу.
— Та невже?
Я був налаштований швидко з ним розібратись, але він виявився міцним хлопцем. Ще б пак. Жанна не шкодувала сил для своїх підлеглих, які не раз витягували її з халеп. А з її характером — таких випадків було вдосталь. Довелося добре попотіти, укладаючи його на лопатки, але я навіть не перетворювався на вовка.
— Жанна!
Тиша. Я вдихнув повітря: безліч запахів злилися в єдине ціле, але я виділив той, що цікавив мене найбільше. Ось вона: спускається сходами, підходить до каміна — і перед нею відкривається таємні двері. Наблизившись до каміна, я став шукати важіль стародавнього механізму. Голова одного лева була паралельна до підлоги, що було трохи незвично. Я повернув її — і двері зі скреготом відчинилися. Темний коридор привів мене до сходів, що вели ще глибше. Це було нижче рівня води в каналі. Нічого собі підвальчик.
За важкими дубовими дверима почув спів. Я відчинив їх і побачив Жанну. Вона була не в найкращій формі: волосся скуйовджене, туш потекла. Усмішка на обличчі дуже нагадувала божевільного Джокера.
— О, як це поетично, — наспівувала вона, кружляючи по кімнаті. — Ти якраз вчасно. Ну ж бо! Я розправилася з твоєю подружкою! Ти вільний! І весь мій!
Їй тільки піни з рота не вистачало, для повної картини її божевілля.
— Де вона? — в такій ситуації треба бути гранично обережним, а то й не дізнаюся, що з Лією, та й сам огребу по повній. І ніякі амулети не врятують.
— Повезли, повезли, — стрибала вона по уявних класиках, примовляючи, мов божевільна відьма.
Що з нею сталося? Ніколи не бачив такого. Хіба що...
Одного разу я бачив щось подібне — але не з відьмою, а з вовчицею з нашого клану. Її опоїли якимось зіллям. Але як Жанна проґавила? Як не зрозуміла, що їй щось підмішали?
— Повіз і більше не привезе.
Ох, і кепсько їй. У будь-якому разі, відповіді я від неї навряд чи отримаю. А зловити косе закляття — запросто. Я тихенько зачинив двері й піднявся нагору. Венсан все ще лежав непритомний. Я потрусив його, щоб привести до тями.
— Що з хазяйкою?
— От…руїв, — важко промовив він.
— Хто?
— Троль.
— Який? Як виглядав?
— Високий брюнет.
— Акцент північний.
Як грім серед ясного неба. Лише один мій знайомий троль підходив під опис. Ну що ж ти, старий друже. Велику суму запропонували?
— Зрозуміло, — я відпустив Венсана.
На вулиці в обличчя повіяв свіжий вітерець. А мені було моторошно тужно, хотілося опустити руки. Це все моя вина. Навіщо тільки погодився на її умовляння? Ідіот! Адже хотів захистити, а зробив тільки гірше. Якщо її забрав Лукас — ділу торба. Я її не знайду. І річ не в моїй безпорадності. Цей чорт — відмінний шукач і майстерно замітає сліди. Якщо він брався за завдання — в його виконанні можна було не сумніватися.
Але, так! Зібратися! Я надто сильно люблю цю дрібну занозу в моїй п’ятій точці і, що б там не було, знайду її. А поки — рушаю в квартиру, а звідти просто в аеропорт, на пошуки моєї Лії.