Читати книгу - "Оголошено вбивство"

— А, ви про того, — сказала Джулія. — Це наш детектив. Місіс Істербрук випустила з рук свою сумочку.

— Детектив? — вигукнула вона. — Але… навіщо?

— Не знаю, — сказала Джулія. — Він сновигає довкола і стежить за будинком. Гадаю, він охороняє тітку Леті.

— Цілковита нісенітниця, — сказала міс Блеклок. — Я й сама можу подбати про себе, красно дякую.

— Але ж усе вже позаду! — вигукнула місіс Істербрук. — Чому тоді, запитую я вас, вони не припиняють розслідування?

— Поліція незадоволена, — сказав її чоловік. — Ось що це означає.

— Але чому вона незадоволена й чим?

Полковник Істербрук похитав головою з виглядом людини, що могла б сказати набагато більше, якби захотіла. Едмунд Светенгем, який недолюблював полковника, сказав:

— Правда полягає в тому, що ми всі під підозрою.

— Але в чому нас підозрюють? — запитала місіс Істербрук.

— Не переймайся, кицю, — сказав її чоловік.

— У тому, що ми тиняємося з певним наміром, — пояснив Едмунд. — А намір полягає в тому, щоб здійснити вбивство за першої ж нагоди.

— О, будь ласка, облиште, містере Светенгем. — Дора Баннер ударилася в сльози. — Я переконана, ніхто тут не захоче вбивати нашу любу, нашу дорогу Леті.

Настала мить жахливого збентеження. Едмунд густо почервонів і промурмотів:

— Це ж тільки жарт.

Філіпа високим дзвінким голосом запропонувала послухати всім разом останні вісті о шостій вечора, і її пропозицію прийняли зі щирим ентузіазмом.

Патрик прошепотів до Джулії:

— Нам потрібна тут місіс Гармон. Вона сказала б своїм високим і мелодійним голосом: «Але я думаю, хтось досі чекає на добру нагоду, щоб убити вас, міс Блеклок?»

— Я рада, що вона з тією своєю міс Марпл не змогли прийти, — сказала Джулія. — Та стара жінка належить до тих, які пхають свого носа в усі кутки. А розум у неї схожий на зливальницю. Справжній вікторіанський тип.

Слухання останніх новин легко перейшло в приємне обговорення жахіть атомної війни. Полковник Істербрук сказав, що справжню загрозу цивілізації несе, безперечно, Росія, а Едмунд у відповідь повідомив, що має кількох приємних російських друзів — проте його слова зустріли досить холодно.

Вечірка закінчилася новими висловами вдячності на адресу господарів.

— Ти розважилася, Банні? — запитала міс Блеклок, коли пішов останній гість.

— О, так. Але в мене жахливо болить голова. Мабуть, від збудження.

— Це від торта, — сказав Патрик. — Я відчуваю, як у мене трохи розболілася печінка. А ви до того протягом усього вечора надщипували шоколад.

— Мабуть, я піду й ляжу, — сказала міс Баннер. — Ковтну дві пігулки аспірину і спробую гарно поспати.

— Це добрий план, — промовила міс Блеклок.

Міс Баннер пішла нагору.

— Ви не проти, якщо я закрию для вас качок, тітко Леті?

Міс Блеклок подивилася на Патрика суворим поглядом.

— Якщо ти не забудеш узяти двері на засув.

— Я це зроблю. Присягаюся.

— Випийте склянку хересу, тітко Леті, — сказала Джулія. — Як мала звичай казати моя стара няня: «Це наведе лад у вашому шлунку». Бридка фраза, але для даного моменту цілком слушна.

— Справді, це мені не завадить. Певно, ми не звикли до таких смачних наїдків. О, Банні, як ти мене злякала! Що з тобою?

— Я не можу знайти свій аспірин, — сказала Банні засмученим голосом.

— Візьми кілька моїх пігулок, люба, вони біля мого ліжка.

— На моєму туалетному столику стоїть пляшечка, — сказала Філіпа.

— Дякую вам, дякую вам дуже. Якщо не знайду свої — але я знаю, що заподіла її кудись. Новеньку пляшечку. Куди я могла запхати її?

— Ми маємо купи аспірину у ванній кімнаті, — нетерпляче озвалася Джулія. — Цей дім завалений аспірином.

— Мене дратує, що я така неуважна й засовую свої речі, сама не знаю куди, — сказала міс Баннер, знову беручись сходами нагору.

— Бідолашна старенька Банні, — сказала Джулія, підіймаючи свою склянку. — Як ви думаєте, може, дамо їй випити трохи хересу?

— Гадаю, ліпше не треба, — сказала міс Блеклок. — Вона була надто збуджена сьогодні, і це не піде їй на користь. Боюся, щоб на завтра їй не стало гірше. А проте, я думаю, вона сьогодні щиро тішилася.

— Їй дуже сподобався святковий обід, — сказала Філіпа.

— Налиймо Міці склянку хересу, — запропонувала Джулія. — Гей, Пате, — гукнула вона, почувши, як він заходить у бічні двері, — поклич Міці.

Патрик привів Міці, і Джулія налила їй склянку хересу.

— Я п'ю за найкращого кухаря у світі, — сказав Патрик.

Міці була задоволена — але відчула, що повинна виголосити протест.

— Дякую. Але ж я не кухар. У своїй країні я робити інтелектуальну роботу.

— Тоді ти занапащаєш там твій талант, — сказав Патрик. — Яка інтелектуальна робота може зрівнятися з таким шедевром, як «Солодка смерть»?

— О, я вже казати, що не люблю…

— Не має значення, що ти любиш, а чого не любиш, — сказав Патрик. — Так уже я назвав твій продукт, і ти нікуди від цієї назви не дінешся. Тож випиймо за «Солодку смерть» — і к бісу наслідки!

III

— Філіпо, моя люба, я хочу поговорити з тобою.

— Я вас слухаю, міс Блеклок.

Філіпа Геймс подивилася на свою господиню з легким подивом.

— Тебе щось непокоїть віднедавна, чи не так?

— Непокоїть?

— Я помітила, що останнім часом ти стурбована. У тебе щось не так?

— Ой, ні, міс Блеклок. Звідки ви взяли?

— Певно, мені здалося. Я подумала, можливо, ти й Патрик…

— Патрик? — цілком щиро здивувалася Філіпа.

— Отже, причина не в цьому. Пробач мені, якщо я надто вручаюся у твоє особисте життя. Але я часто бачила вас удвох — і хоч Патрик — мій родич, не думаю, що з нього може вийти хороший чоловік. Принаймні, протягом певного часу з нього навряд чи буде щось путнє.

Обличчя Філіпи застигло у твердій нерухомості.

— Я більше не стану одружуватися, — сказала вона.

— Рано чи пізно, але ти ще одружишся, дитино моя. Ти молода. Але нам не варто це обговорювати. У тебе не виникає проблем із грішми?

— Ні, мені їх цілком вистачає.

— Я знаю, ти замислюєшся про те, щоб дати хлопцеві добру освіту. Тому я хочу дещо тобі сказати. Сьогодні я їздила в Мілчестер, щоб побачитися там із містером Бединґфелдом — це мій адвокат. Останні події вселили мені тривогу, і я вирішила зробити новий заповіт — на випадок чогось непередбаченого. Окрім спадщини, яку я даю Банні, усе інше відійде тобі, Філіпо.

— Що ви сказали?

Філіпа круто обернулася. Її очі спалахнули. Вона здавалася збентеженою, майже переляканою.

— Але я не хочу цього, не хочу… Я, власне, не розумію. І чому, зрештою? Чому мені?

— Можливо, тому, — сказала міс