Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

«…Загальні ідеї французької ліберальної літератури виросли на ґрунті французької дійсности і тому мали живий зв’язок з тим ґрунтом. Відірвані від французького ґрунту і перенесені до Московщини, вони там оберталися в категоричні, бездискусійні, політичні моральні догми, які заучувалися напам’ять, без обдумування, безкритично, на віру, і тим самим ті ідеї ще більш віддаляли, відчужували московську думку від московської дійсности, з якою ті думки не мали нічогісінько спільного. Як кріпацька безплатна праця звільняла дворянина від потреби самому працювати, так і чужі ідеї звільняли московську освічену верству від потреби самим думати. Французький ліберальний рух лишився в московському суспільстві лише модними, новими словами, які ні до нічого не зобов’язували, нічого не навчали, якими крилося старе громадське і моральне московське дикунство… В Пензенській губернії жив колишній губернатор, багатий дідич Н. Є. Струйський. В своїм маєтку він заклав дуже добру друкарню. Начитавшись французьких ліберальних письменників, він сам писав, наслідуючи Вольтера. Він судив своїх кріпаків за всіма правилами європейської судової процедури: сам складав і читав акт обвинувачення, сам виголошував промову оборонців і т. п. Біда була лише в тому, що вся ця європейська процедура кінчалася щиро московським катуванням, для чого в пивниці дому був цілий арсенал катівського знаряддя… Московський вольтер’янець спокійно читав книгу про права людини у своїм кріпацькім гаремі. І лишаючись щирим гуманістом, власноручно «парол розґамі» своїх кріпаків. Ніколи ще у нас (москвинів. — П. Ш.) не було такого цивілізованого варварства, як у XVIII ст. Розумовий і моральний рівень московського дворянства не був вищий від рівня простолюддя. На московського вольтер’янця в Европі дивилися, як на переодягненого татарина, а вдома — як на родженого в Московщині француза. Політична ліберальна сентиментальність московського суспільства лишалася в абстрактній царині ідей, лоскотала нерви, але цілком не відбивалася в щоденних вчинках і, взагалі, в московському житті… Начитавшись К. Монтеск’є («Дух законів»), Бекарна («Про переступи і кари») та інших ліберальних модних письменників, Єкатєріна II сама почала писати наказ Сенату про реформу московських законів. Писала два роки і радилася з найближчими людьми та вищими церковними єрархами. За їхніми порадами, вона викреслила половину написаного. Коли почали приїздити в 1767 р. до Петербургу делегати Комісії для перегляду законів, вона закликала до себе «разних персон вєльмі разнамислящіх», прочитала їм свій проект наказу і веліла повикреслювати все, що, на їх думку, було недобре. Вони викреслили більше половини того, що лишилося від перших поправок… Комісія 1767 року наробила багато галасу, але дуже мало вплинула на законодавство. Вона була радше всеросійською етнографічною виставою, ніж законодавчим тілом. Єкатєрінин наказ про реформу започаткував у нас звичку, що її ми, москвини, не позбулися і донині: ми на кожну проблему, що її висуває московська дійсність, шукаємо готової відповіді в теорії, яку опрацювала чужа думка, на підставі досвіду чужого життя. Єкатєрінин наказ був не історичним, але патологічним моментом у розвитку московського законодавства; він був не фактом московської історії, але рисою з біографії Єкатєріни II. Те, що вона зробила в царині законодавства, було не розвитком ідей її власного наказу, а було продовженням і закріпленням старих фактів московської історії. За часів Єкатєріни II вся внутрішня історія Російської імперії обернулася в історію кріпацтва, бо абсолютно все життя — політичне, економічне і навіть духове — було зв’язане з кріпацтвом. А в одній нотатці Єкатєріна II пише: «Свобода — душа всіх речей. Без свободи все мертве» (скорочено за: В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»).

Про аналогію зі Сталінською Конституцією СССР не говоримо, бо кожний з нас пізнав її на власній шкірі.

Московський поет шотландського походження М. Лєрмонтов (1814–1841) писав:

… В Расіі нет закона.

Єсть столп,

А на сталпє

Карона…

Тепер п’ятираменна зоря. Та й та пофальшована.

XI

ЗАКОНИ СПАДКОВОСТИ

Не лише фізичні,

але й духові прикмети

людини є спадкові.

F. A. Woods

Щоб зрозуміти причини, які штовхають націю йти тим шляхом, яким вона йде, а не якимсь іншим, треба насамперед ЗНАТИ ту націю, а в першу чергу знати її провідну верству. Ми ніколи не пізнаємо, не зрозуміємо сучасної провідної верстви московської нації без розгляду ґенези (походження) тої верстви та без вирішення питання: чи вона успадкувала від своїх предків і що саме успадкувала. Щоб відповісти на це питання, треба знати науку про спадковість — генетику. З огляду на те, що наше суспільство (за винятком лікарів та природників) мало ознайомлене з нею, мусимо навести деякі закони генетики, бодай схематично, спрощено.

Батьком генетики був німецький чернець Г. Мендель (1822–1884). Науковими дослідами (з квітами) він знайшов перші основні закони спадковости, з яких тут нас цікавлять закон видозміни (варіяції) та закон переваги (домінації). Їх зрозуміємо найлегше з конкретного прикладу. Напр., спаруємо червону квітку з білою (запліднючи пилком) і припустимо, що червоний колір є домінантним, с.т. має більшу силу передаватися нащадкам, як колір білий. Перша генерація (сини) буде складатися з 25% квіток червоних, 25% квіток білих і 50% квіток рожевих. Коли ж далі будемо спаровувати (схрещувати) їхніх нащадків, то побачимо щось інше.

Перша генерація складалася з трьох груп: 1) червоні, 2) білі, 3) рожеві. Якщо будемо спаровувати (схрещувати) в межах тої самої групи, с. т. нащадків групи червоних лише між собою, нащадків групи білих лише між собою, рожевих — між собою, то дальші генерації виглядатимуть приблизно в такій схемі: (червоний колір домінантний).

Батьки: червоний спарований з білим

Перша ген. — ЧЧЧЧЧЧ; ББББББ; РРРРРР

Друга ґен. — ЧЧЧ–РР–Б; ЧЧ–РР–ББ; ЧЧ–РРР–Б

Третя ґен. — ЧЧЧЧ–РР; ЧЧЧ–РР–Б; ЧЧЧ–РР–Б

Четверта ґен. — ЧЧЧЧЧ–Р; ЧЧЧЧ–Р–Б; ЧЧЧЧ–РР

П’ята ґен. — ЧЧЧЧЧЧ; ЧЧЧЧЧ–Р ; ЧЧЧЧЧ–Р

Шоста ґен. — ЧЧЧЧЧЧ; ЧЧЧЧЧЧ; ЧЧЧЧЧЧ

Що бачимо? По–перше, бачимо, що схрещенці (покручі, метиси, бастарди) дають несталих, змінливих нащадків, різнородних нащадків, часто цілком неподібних до батьків. Напр., друга генерація від рожевих батьків має і червоних, і білих дітей, бо від білих батьків і червоні, і рожеві діти. По–друге, бачимо, що в дальших генераціях стає все менш і менш білих та рожевих нащадків, і, зрештою, білі та рожеві цілком вимирають, а, навпаки, залишаються самі червоні. Бачимо, що нащадки повертаються до домінантних властивостей своїх