Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"

364
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2" автора Харукі Муракамі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 68
Перейти на сторінку:
як ти гадаєш?

Злегка всміхаючись, Ґотанда кивнув.

— Згоден із тобою. Комедії я люблю. З охотою зіграв би в них. Відчуваю, що в мене вийшло б. Гадаю, що можна утнути цікаву комедію з такою простодушністю, як у мене! Показати намагання головного персонажа жити чесно в цьому заплутаному, хитромудрому світі. Уже сам такий спосіб життя — суцільна комедія, правда? Ти розумієш, про що я?

— Аякже! — відповів я.

— І не треба видумувати ніяких особливо смішних трюків. Досить поводитись, як у житті. Уже від того люди кишки порвуть. От така гра мене вабить. Бо в сучасній Японії ніхто так не грає. Більшість комедійних акторів на сцені переграють. Я хотів би зробити навпаки — нічого не грати. — Він ковтнув віскі й глянув на стелю. — Однак такої ролі ніхто мені не дасть. Бо їм бракує уяви. Моя контора постійно торочить лише про ролі лікаря, вчителя та адвоката. Аж обридло. Я хотів би відмовитись, але моє становище не дозволяє. Тільки стрес у шлунку накопичую…

Відеоролик із ліфтами набув популярності й мав кілька варіантів продовження, які, однак, знімалися за одним шаблоном. Миловидий Ґотанда в діловому костюмі ледве встигав пересідати з поїзда на автобус, а з автобуса — на літак. Або з паперами під пахвою за допомогою линви видряпувався стінами висотної будівлі й перебирався з одного вікна в інше. І щоразу йому це вдавалося чудово. Що не кажи, мене захоплювала його незворушність у будь-якій ситуації.

— Спочатку мені казали, щоб я вдавав страшно втомленого. Режисер велів. Мовляв, так глядачам здаватиметься, ніби я от-от помру. Але я відмовився. Переконував, що буде цікавіше, якщо я все робитиму з незворушним виразом обличчя. Звісно, ті дýрні мене й слухати не хотіли. Але я не здавався. Не тому, що мені дуже подобається грати в рекламних роликах. Хоч-не-хоч доводиться працювати ради заробітку. Просто я вважав, що, напевне, із цього ролика щось путнє вийде… Вони наполягали на своєму — я до кінця не поступався. І от врешті-решт вони виготовили дві версії й усім показали. Ясна річ, моя версія сподобалася більше. Рекламний ролик, зроблений за моїми порадами, виявився успішним, але всі заслуги приписали режисеру. Кажуть, навіть якусь премію дали. Та мені це байдуже. Я — актор. Хто та як мене оцінює — мене не стосується. Однак я дивлюся з огидою на те, як вони гордо надувають щоки. Б’юсь об заклад, вони вірять, що сюжет цілого ролика — від початку до кінця — самі придумали. От вони які! Люди, позбавлені уяви, завжди швиденько підладжують усе під себе. А мене просто вважають привабливим актором-нездарою, який любить упиратися з будь-якого приводу.

— Я не збираюся говорити тобі компліменти, але мені здається, що ти по-своєму особлива людина, — зізнавався я. — Чесно кажучи, я цього не відчував, поки не порозмовляв із тобою по-справжньому. Я передивився кілька твоїх фільмів, але, правду кажучи, всі вони погані, хоча й трохи відрізняються один від одного. І навіть ти в них справляєш дуже неприємне враження.

Ґотанда вимкнув відео, налив нам іще раз віскі, поставив платівку Білла Еванса. І, знову присівши на диван, випив ковток. Як завжди, всі його рухи — сама вишуканість.

— Це правда. Ти не помиляєшся. Я знаю, що сам поступово опускаюся, коли знімаюся в таких нікчемних фільмах. Почуваюся страшно жалюгідним. Та, як я вже казав, я не в змозі щось вибирати. Нічогісінько не можу вибрати сам. Навіть колір краватки для себе. Дурні, які вважають себе розумниками, та міщани, переконані в бездоганності своїх смаків, потирають мною як їм хочеться. Іди туди, прийди сюди, роби те, роби се, їдь на тому-то, спи з такою-то… Нікчемне життя — як у бездарному фільмі. І не видно цьому кінця. Доки це триватиме? Сам не знаю. Хоча мені вже тридцять чотири. А через місяць сповниться тридцять п’ять.

— А чому б тобі не набратися відваги, на все це плюнути — й почати з нуля? Я думаю, ти зміг би так зробити. Залишити свою контору, зайнятися чимось приємним для душі й потроху вилазити з боргів…

— Твоя правда. І я не раз про це думав. Якби був сам, то, напевне, так і зробив би. Можливо, почав би з нуля — прилаштувався б до якоїсь театральної трупи і грав би ролі, які мені подобаються. Повір, я був би не проти цього. І якось розжився б… Та от біда — якби я опинився на нулі, вона мене кинула б, це точно. Вона з таких. Вона може дихати лише в теперішньому світі. Тож якби я був на нулі, вона задихнулася б. Річ не в тому, яка вона — добра чи погана. Просто вона так скроєна. Живе у світі знаменитостей, дихає його повітрям і вимагає такої самої атмосфери від свого партнера. А я її люблю. І не можу з нею розійтись. От у чому заковика.

Безвихідь.

— Усі дороги перекрито, — сказав Ґотанда, всміхаючись. — Поговорімо краще про щось інше. Бо навіть якби ми пробалакали до самого ранку — ні до чого путнього не дійшли б.

І ми заговорили про Кікі. Він захотів дізнатися про мої стосунки з нею.

— Хоча Кікі, вважай, звела нас, я, здається, майже нічого не чув про неї з твоїх уст, — сказав Ґотанда. — Може, тобі важко про це говорити? Якщо так, то не треба…

— Та ні, зовсім не важко, — відповів я.

Я розповів йому, як зустрівся з Кікі. Як ми чисто випадково познайомились і почали жити разом. Вона ввійшла в моє життя так само безшумно і природно, як повітря заповнює пустоти.

— Усе сталося само собою, — вів я далі. — Навіть не можу як слід пояснити. Усе раптом потекло, як вода в річці. Тому спочатку я особливо не дивувався. І тільки згодом відчув, що багато чого тоді сталось ірреального й нелогічного. Одне слово, абсурдного, це точно. Тож досі я про це нікому не розповідав.

Я ковтнув віскі й побовтав яскравими кубиками льоду на дні склянки.

— У той час Кікі підробляла в ролі моделі для реклами жіночих вух. Я побачив фото з її вухами й зацікавився нею. Це були, як би тобі сказати… справді ідеальні вуха. Я тоді готував макет реклами з використанням цієї фотографії. Попросив замовника зробити мені копію. Яка це була реклама — не пам’ятаю… В усякому разі, копію мені прислали. Страшно збільшену. Таку, що на ній навіть пушок виднів. Я повісив її на стіні своєї контори й щодня розглядав.

1 ... 42 43 44 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"