Читати книгу - "Війна лайків"

Річ у тім, що вир упередженості підтвердження та онлайн-винагороди може швидко мобілізувати мільйони. Він також здатен продукувати те, що Всесвітній економічний форум називає «цифровими пожежами», тобто стрімкими спалахами інформації, що спустошують ринки, перевертають вибори або підштовхують держави на межу війни. Ці пожежі розпалюють свідомо, озброївшись конкретним планом дій, і з часом такі вчинки можуть сильно розколювати суспільство. І якщо чиясь сторінка в соцмережі допомогла розпалити ворожнечу, то людина в неї повірить – і, що дуже ймовірно, допоможе поширити наступну.

Людський мозок ніколи не встигав за інформаційним середовищем, що рухається зі швидкістю світла. Навіть тим, хто виріс у світі стрімкої інформації, пристосуватися нелегко. Дослідження показують, що понад половина американських школярів – які в середньому щодня проводять онлайн по 7,5 години поза школою – не може відрізнити рекламу від справжніх новин або факт від онлайн-вигадки. «Якщо щось стає вірусним, то це має бути правдою, – терпляче пояснив команді стенфордських дослідників один школяр. – Мої друзі не публікували б неправди».

В Інтернеті вірусність невіддільна від реальності. Фейкова історія, поширена мільйонами, стає по-своєму «справжньою». А справжньої події, що не зуміла привернути уваги спеціальних алгоритмів, неначе й не існувало. Проте ніщо не свідчить про те, що люди, які поширюють цю історію, мають існувати насправді.

хай живуть боти-повелителі

Енджі Діксон була зла як чорт. Терпець їй уривався.

«Християни понад усе», – стверджував її профіль, і на думці фотогенічна брюнетка мала лише одне. «Я хочу мою країну назад. Зробімо Америку великою знову». Приєднавшись до Twitter у серпні 2017-го, Діксон одразу взялася до справи, публікуючи близько 90 твітів на день. Вона чітко дотримувалася слогану свого профілю, захищаючи президента Трампа від демократів, ФБР, коміків та всіх інших недоброзичливців.

Через три дні після появи Діксон онлайн коаліція альтправих груп зібралась у Шарлоттсвілі, штат Вірджинія, заради того, що вони назвали об’єднавчим злетом #UniteTheRights. А коли на вулицю вийшли протестувальники проти цього яскравого вияву ненависті та білого націоналізму, ультраправий терорист скерував у натовп свою машину, вбивши молоду жінку й поранивши ще трьох. Коли громадська думка обернулася проти президента Трампа (який заявив, що в насильстві винні «обидві сторони»), Діксон несамовито кинулася на його захист. «Демократи та медіа продовжують ігнорувати насильство BLM [Життя чорних мають значення] та Antifa [антифашистів] у Шарлоттсвілі», – твітнула жінка, додавши зображення демонстрантів із підписом «демократичний ТЕРОР». Протягом наступних днів її твіти стали ще різкішими. Діксон писала про нібито випадки лівого тероризму по всій країні.

Але жоден із цих випадків не мав нічого спільного з реальністю. І сама Діксон теж. Як виявив Бен Німмо, науковий співробітник Лабораторії цифрової криміналістики при Північноатлантичній раді, «Енджі Діксон» насправді була ботом – хитромудрою комп’ютерною програмою, що маскувалася під людину. Одним із ключів до її ідентичності стало часте використання URL-«скорочень» – обхідних шляхів, що їх застосовують боти, щоб проштовхувати посилання. (Висока ефективність машини часто може бути підказкою, адже ліниві люди зазвичай використовують старомодний метод «копіювати-вставити».) Іншою підказкою виявився схожий на машинний лексикон, подекуди взятий із RT та Sputnik. Попри задекларовану зосередженість на Америці, Діксон також не могла втриматися, щоб не втручатися в коментування періодичних атак на Україну. І нарешті неспростовний доказ: на аватарці Діксон було насправді фото Лорени Рей, німецької моделі, яка в той час зустрічалася з Леонардо Ді Капріо.

Діксон – одна зі щонайменше 60 тисяч російських акаунтів єдиної «бот-мережі» (мережевої армії ботів), що уразила Twitter, мов рак, викривляючи та перевертаючи американський політичний діалог. Ця бот-мережа, своєю чергою, належала до величезної галактики фейкових та автоматизованих акаунтів, схованих у тіні Twitter, Facebook, Instagram і багатьох інших сервісів. Ці машинні голоси існують тому, що вони мають силу. Соцмережі дають їм силу.

У Twitter популярність залежить від підписників, лайків та ретвітів. Приверніть багато уваги протягом короткого часу, і невдовзі ви та будь-які ваші погляди стануть вірусними. У Google популярність залежить від гіперпосилань та ключових слів; що кращий трафік і що більша релевантність конкретного сайту, то вищі його позиції в результатах пошуку. У Facebook популярність визначають лайки від друзів та конкретні оновлення, які ви поширюєте. Мета – тримати користувачів емоційно прив’язаними до мережі. Бомбардуйте своїх друзів дурними, непристойними новинами – і отримуватимете дедалі менше уваги; опишіть важливий особистий момент (заручини чи професійне досягнення) – і зможете домінувати у вашій місцевій мережі протягом кількох днів.

Такий алгоритм регулює всі платформи соцмереж. Він віддзеркалює «пульс» платформи, її найбільшу коштовність. Однак коли світом почали правити примхи вірусності та економіки уваги, чимало людей узялися шукати свої шахрайські шляхи до слави й впливу. І їм продають багато інструментів для цього.

Найпоширеніша форма шахрайства найпростіша. Фейкові підписники та лайки нескладно спродукувати (для них потрібні лише фіктивні електронні адреси й акаунти), і можна насолоджуватися практично безмежним попитом. На такі сервіси почали покладатися політики, знаменитості, ЗМІ та претенденти на «лідерів думок» усіх гатунків. Наслідком цих процесів постав десятилітній чорний ринок вартістю щонайменше мільярд доларів.

Фейкових підписників легко відстежити. У 2016-му користувачі Інтернету неабияк посміялися, коли People’s Daily – головний китайський пропагандистський ЗМІ – запустив Facebook-сторінку, що швидко зібрала 18 млн лайків, попри заборону Facebook у Китаї. Серед прихильників були понад мільйон «фанів» у М’янмі (з-поміж 7 млн тодішніх користувачів Facebook у країні), що раптом вирішили лайкнути Китай. Аналогічно, коли Трамп анонсував свою націоналістичну президентську кампанію у 2015-му, 58 % його Facebook-підписників дивом походили з-за меж США. Попри трампівську антимігрантську риторику та багаторазові заклики побудувати стіну на кордоні, 4 % його «прихильників» нібито мешкали в Мексиці.

У державах Південно-Східної Азії попит на фейкових підписників дав початок індустрії «клікоферм», що нагадують конвеєри минулих поколінь. Серед нетрів, на кшталт Даки в Бангладеш чи Лапу-Лапу у Філіппінах, працівники тулились у темних кімнатках, забитих моніторами. Деякі дотримувалися жорстких правил, покликаних відтворювати активність справжніх акаунтів. Інші фокусувалися на створенні власних акаунтів, а фабрики оснащували їх сотнями розхідних SIM-карт, щоб протистояти заходам інтернет-компаній проти спаму.

Проте, як і в інших індустріях, автоматизація створює робочі місця. Найефективніша форма фейковості походить не від клікоферм, а від ботів. Програмне забезпечення, що керує низкою автоматизованих сценаріїв, тобто «бот», походить від слова «робот», а