Читати книгу - "Сонячний вітер"

— Це що! Вже пара випущена, тільки шипіння зосталося. Он ще місяць тому як було. Цей діяч ладен був власними руками мене в кострище кинути! Живцем, уявляєте?

МАЛИЙ — КОАЛІЦІЇ: Досліди типу “театр” в клініці провадяться. Увагу відчуваю. Сьогодні ввечері доктор чекає іменитих гостей.

— Луно, у всьому цьому я майже — та де майже! — нічого не зрозумів. Таке враження, і4о й насправді тільки помандрував за чийсь рахунок, за роботу якусь учепився, та й по тому…

— Що ж тут незрозумілого, братку? Ти зробив навіть більше, ніж ми сподівалися.

— Та де там! У мене тільки-но дещо проклюнулося, ледь окреслилася якась стежина, а тут… Уявляєш, їдемо з Магдою на дискотеку, я сподіваюся, що скажу зв’язківцеві дещо більше, ніж по “семафору фізкультурному”, а навстріч — містер Вільям Шері. Ми навіть не помітили, як він мимо прошмигнув. Та й він лише в останню мить. Розвернувся й наздогнав. Ну й, будь ласка, телеграма на американське посольство на ім’я Вільяма Шері, але для мене: мама хвора, негайно вилітай додому… наче у позаштатному детективі…

— Не забувай, що в твоєї мами вроджена вада серця. Тому й власних дітей не мала…

— Вибач, Луно, я розумію…

— Це ти вибач. Нам довелося — щоправда, як і домовлялися, — діяти згідно конкретної ситуації. Тут свої правила. Сам знаєш, у мами приступи досить часті; за твоєї відсутності вони також траплялися, тому й довелося послатися на них.

— Кажу ж: це я розумію. Ну й Шері забирає мене в свою машину — мотор-бо потужніший, ніж в авто Магди — і прямісінько в аеропорт. У нього-бо вже й квиток на найближчий рейс — транзитний, через Санто-Домінго на моє ім’я в кишені! Навіть з Магдою до ладу не попрощалися, рахунок ішов на хвилини. Не кажу вже про речі й неотриману за останній тиждень заробітну плату!..

— Малий, у тебе манія величі, це в твоєму віці небезпечно. Ти ніби ждеш, щоб я похвалив тебе за здоровий глузд: як не поспішав, та встиг письмово доручити Вільяму Шері переправити те й друге сюди, навіть штемпеля в аеропорту на митниці приліпили на дорученні…

— Так це ж елементарно, в розрізі версії! Для мене найважливішим було, аби з мамою гаразд обійшлося. Даруй, чомусь про інше не думалось в той час, тобто не брав його в голову, те інше, а просто виконував твої настанови.

— Оце і є найбільше наше ї твоє щастя, що ти дотримувався моїх настанов.

— Ну, може, саме тому я зі своєї подорожі нічого й не зрозумів.

— Все просто, братку, дуже просто.

— То просвіти мене, коли це не таємниця.

— Яка таємниця? Тобто таємниця, звичайно, така вже робота, але не від тебе. Ти ось хвилюєшся, що нічого, мов, корисного не зробив… Але ж ніхто й не сподівався, що ти вхопиш Буатрегано за руку чи проникнеш у їхню святая святих. Та й звідки ми знати могли, що саме там, у клініці Буатрегано, займаються подібними речами? Просто приблизно вирахували місце. І тебе запустили туди, як лакмусовий папірець. Ні-ні, це зовсім не образливо! Тут суперагент провалився б обов’язково. Ти ж чітко провів свою линію. Бачиш, операцію було побудовано на психологічних нюансах, оскільки базувалася вона на короткочасності, тільки короткочасності. Вони змушені були приглядатися до тебе, а не кинути одразу тебе, скажімо, в болото до крокодилів. Бо їм неминуче потрібно було визначати, хто ж ти насправді: чужий агент — за цієї умови мусили переконатися, чи витікає інформація і наскільки це небезпечно; просто мандруючий студент: що ж, нехай буде, в таємницю не проникне, а в разі чого засвідчить, що у клініці все чисто; ще чиясь людина — “конкуруючої” фірми, інспектор, посланець ЦРУ чи “нічних ескадронів”: вони ж там усі пов’язані між собою і слідкують одне за одним, наче павуки в банці — тільки ґаву впіймав, тут же й злопають. Отож я був упевнений, що коли ти чітко виконуватимеш мої інструкції, вони тебе не займуть, будуть непомітно “розкручувати”. Тому найважливішим було й вихопити тебе в передостанню мить перед критичним моментом. Що й було зроблено…

— А як же Шері?

— Та він нічого й не запідозрив, хай уже вибачить нам. Може, він і чесна людина. І зробив просто дружню послугу. Його не займуть з відомих тобі причин. І тебе теж не займуть, щоб не розкриватися, вчитимешся собі далі…

— Авжеж. Бо кому я, недовчений, треба, ось і ти використав мене як лакмусовий папірець…

— Братку, я ж сказав: ти зробив більше, ніж ми сподівалися. Принаймні тисячі людей від смерті порятував.

— Як?!

— Отак. По-перше, встановив, звідки прибули “Аль-Капоне” і К°. Друге: зумів передати кінчик ампули. Спеціалісти встановили, що в клініці використовуються заборонені препарати, власне, провадяться досліди над людьми. Зокрема препарат цей у малих дозах зосереджує свідомість людини, певний час, зрозуміло, на якійсь ідеї, що опанувала нею, або яку їй нав’язано.

У великих дозах коли вводити, буде те, що з Буппо… Таким чином, ми взнали, що шукати, і знайшли таки препарат в лімфі “Аль-Капоне” і “Вельвета”. Картина стала ясною: ворог посилено готується… І тут твоє повідомлення про гостей…

— Я випадково дізнався. Економка дона Буатрегано сварилася на кухні — я саме сніданок для хворих забирав. Словом, лаяла обслугу, що забарилася зготувати якісь блюда для шановних гостей через нестачу потрібних продуктів. Але чому не на віллі готували?

— Там не потрібні зайві очі. Іще, братку, скупість, звичайна скупість дона Буатрегано: об’їдає нещасних хворих. Так от! Тут саме й наші вояки деякі з верховного командування заворушилися, вони останнім часом кудись вибиралися. Я й подумав: а що, коли?.. І зрозумів, що тебе треба негайно забирати звідти. А зараз, глянь на оце фото, зроблено вночі в інфрачервоному промінні за допомогою телевика. Це вілла дона Буатрегано з боку парку. Ось і він сам. Бачиш, вівчарку гладить? А це наші “зниклі” на ніч вояки. А оцей, пещений і самовдоволений, наш “рідний” генерал Пуертес, який правда, був тоді вдома в постелі.

— Двійник?

— Абсолютно схожі.

— Пластична операція?

— Мабуть. І тут зійшлися кінці з кінцями, ми ж і власну інформацію маємо. Задумано просто, нахабно й шокуюче. Справжнього Пуертеса, командира бронедивізіону, як поміркованого й більш-менш авторитетного, умовили після перевороту очолити збройні сили, власне, стати диктатором. Та тільки б це сталося, він би зник безслідно, а на його місці й з’явився б оцей двійник. Він би й залив країну кров’ю, знищив би будь-які демократичні засади, словом, була б диктатура