Читати книгу - "Чужий"

— Далласу слід вимагати проведення перевірки, — з огидою бурмотів Паркер. — Майже половину корабля забракують, і Компанії доведеться витратитись на його прибирання.

Ріплі похитала головою і скептично подивилася на інженера.

— Б’юся об заклад, що ні. Для Компанії простіше і дешевше підкупити інспектора.

Паркер ледь стримав розчарування: ще одна ідея, яка, здавалося, була ідеальною, провалилася. Найгірше, що логіка Ріплі зазвичай була непохитною. Його незадоволення та захоплення Ріплі збільшувалися одночасно.

— Якщо ми вже заговорили про ремонт і прибирання, — продовжила Ріплі. — Що з освітленням? Я погано знаю це відділення, але ж тут ледь що можна роздивитися. Я гадала, що ви полагодили дванадцятий модуль. Потрібне краще освітлення, навіть у такому місці.

— Але ж ми полагодили модуль, — заперечив Бретт.

Паркер підійшов до найближчої панелі та оглянув її.

— Система подачі працює досить завбачливо. Як відомо, для деяких схем не було подачі постійного струму. Було досить важко відновити живлення, не продувши кожен провідник на кораблі. Коли виникають критичні ситуації, то уражені системи блокують доступ до живлення, щоб уникнути перевантаження. Але тут це вже занадто. Ми полагодимо це.

Він натиснув кнопку блокування на панелі, і в коридорі стало світліше. Вони пішли далі. Раптом Ріплі зупинилася і зробила попереджувальний жест.

— Почекайте.

Паркер ледь не впав, послухавшись її, а Бретт ледь не перечепився через сітку. Але ні в кого навіть гадки не було сміятися.

— Ми близько? — пошепки запитав Паркер, намагаючись роздивитись щось у темряві.

Ріплі поглянула на стрілку, зрівняла зі шкалою, вручну проградуйованою Ешем на металевому корпусі біля підсвіченого екрану.

— Прилад показує, що до нього залишилося п’ятнадцять метрів.

Паркер і Бретт міцніше стиснули сітку, хоч ніхто їм цього й не казав. Ріплі підняла свій шокер, зважуючи його, а потім увімкнула. Вона повільно просувалася, правицею тримаючи шокер, а лівицею — відстежувач. Вона шуміла за трьох.

Паркер і Бретт теж просувалися коридором. Вони намагалися навіть хекати придушено.

П’ять метрів. Десять метрів. Якийсь м’яз на лівій литці Ріплі пульсував; це було боляче, але вона не звертала уваги. Вони продовжили ходу, а відстань, яку показував пристрій, невблаганно зменшувалася.

Тепер вони йшли, напівзігнуті, і були готові в будь-який момент відскочити назад, якщо в темряві буде якийсь порух. Ріплі навмисно вимкнула зумер відстежувача. Коли на екрані з’явилася позначка «15,2 м», вона зупинилась. Освітлення досі було поганим, але можна було роздивитись, що в смердючому коридорі нічого не причаїлося.

Ріплі повільно крутила пристроєм, намагаючись охопити обидва кінці коридору. Стрілка постійно рухалася по шкалі.

Ріплі підняла голову і помітила маленький люк у стіні коридору, який було злегка відчинено.

Паркер і Бретт помітили, куди вона дивиться і розставили сітку якраз навпроти люка. Ріплі кивнула їм, намагаючись збити піт. Вона глибоко вдихнула і поставила пристрій на підлогу та вільною рукою схопила ручку люка. Він був холодний та прилипав до її вологої долоні.

Піднявши шокер, Ріплі натиснула кнопку біля ручки, притиснулася до стіни та ткнула шокером у люк. У коридорі пролунало голосне скавучання і з люку прожогом вилетіла невеличка істота з виряченими очима та випущеними кігтями. Вона приземлилася якраз у сітку й інженери панічно почали якнайщільніше загортати її в грубі мотузки-стренги[15].

— Не рипайся! — переможно кричав Паркер. — Ми зловили малого засранця, ми!

Ріплі зазирнула до сітки і відчула сильне розчарування. Вона вимкнула шокер і знову схопила пристрій.

— Чорт забирай, — втомлено пробурмотіла вона. — Заспокойтеся і подивіться на нього.

Паркер і Бретт одночасно відпустили сітку. Вони побачили, що зловили, і почали сердито бубніти. Із заплутаної сітки вискочив дуже сердитий кіт і, шиплячи, побіг коридором ще до того, як Ріплі змогла його зупинити.

— Ні, ні, — закричала Ріплі, але запізно. — Не дайте йому втекти.

Вдалині вони побачили невиразне миготіння жовтої шерсті, яке незабаром зникло.

— Так, ти права, — погодився Паркер. — Треба було його прибити. А тепер він може знову дезорієнтувати пристрій.

Ріплі різко поглянула на нього, але промовчала і повернулася до Бретта, який був налаштований більш мирно.

— Знайди його. Потім обговоримо, що з ним робити, але зараз треба, щоб він був поряд або зачинений у своїй переносній камері, щоб не збивав пристрій… І нас.

Бретт кивнув.

— Добре.

Він повернувся і подріботів коридором у пошуках кота. Ріплі та Паркер повільно пішли в інший бік. Ріплі намагалася керувати пристроєм і одночасно допомагати Паркерові із сіткою.

Бретт підійшов до дверей, які вели до великої майстерні для технічного обслуговування обладнання. Він востаннє озирнувся по сторонах і не побачив кота. З іншого боку, окреме приміщення було ідеальним місцем для кота, щоб сховатися. Бретт вирішив, що знову приєднається до інших, якщо кота там немає. Але, скоріше за все, він тут.

Усередині горіло світло, хоча й не яскравіше, аніж у коридорі. Бретт не звертав уваги на штабелі упакованих капсул із приладами та незграбно зв’язаних контейнерів із нерухомими запасними модулями та брудними інструментами. На люмінесцентних панелях відображався вміст.

Він усвідомив, що його напарники вже достатньо далеко і не зможуть почути його. Від цієї думки Бретт здригнувся. Чим скоріше він знайде того клятого кота, тим краще.

— Джонсе… киць, киць, киць. Джонсе. Йди до Бретта, киць, киць, киць, — Він нахилився, щоб зазирнути до тріщини між величезними ящиками. Там нікого не було. Він встав і витер чоло, бо піт вже стікав на очі.

— Чорт забирай, Джонсе, — тихо пробурмотів він. — Де ти в біса ховаєшся?

Десь у нетрях майстерні він почув, як щось шкрябається. Потім почув невиразний виск. Поза сумнівом, він належав коту. Бретт полегшено зітхнув і пішов у бік джерела звуку.

Тим часом Ріплі зупинилася, втомлено спостерігаючи за екраном відстежувача. Червона лампочка згасла, а стрілка знову була на нулі. Зумер вже довго не подавав сигналів. Доки Ріплі спостерігала за екраном, стрілка злегка колихнулася, а потім знову застигла.

— Чисто, — промовила вона до ретіарія[16], що залишився з нею. — Мені здається, що тут нікого немає, окрім нас і Джонса.

Вона подивилася на Паркера і промовила:

— Чекаю твоїх пропозицій.

— Давай повернемося. Єдине, що ми можемо зробити, це допомогти Бретту зловити того сраного кота.

— Не ображай Джонса. — Ріплі машинально вступилася за кота. — Він наляканий, як і всі ми.

Вони повернулися і пішли смердючим коридором. Ріплі про всяк випадок не вимикала пристрій.

Бретт ішов між стелажами обладнання. Далі шляху не було: опори верхньої частини каркасу «Ностромо» утворювали заплутану