Читати книгу - "Перли і свині"

У Панагії почалася громадянська війна. Динозаври колупали брук, ламали дерева, вибивали вікна; озброювався хто чим міг: вилами, кремневими гвинтівками, справжньою зброєю динозаврів, нашою новітньою, склепаною нами з Мусієм. Ізраїль Бек пристав до опозиції й очолив її. Зібравши усіх докупи, він повів на штурм піраміди Тахо. Їх в одну мить змело шквальним вогнем. Атака була повторена. Динозаври, затято волаючи: «Свобода!», лізли на верхівку піраміди. Бій тривав до ранку, вкривши підніжжя піраміди незчисленними трупами. Живі від утоми падали і засинали прямо на місці бою. Але за три години все повторилося. Цього разу повстанцям вдалося підірвати шматок піраміди, і туди хлинула хвиля динозаврів, що її зупинити не міг ніякий вогонь. Тоді Абрахам Лі застосував артилерію, яку тримав до кінця. Купи розірваного м’яса, руки, ноги, тулуби, що ще вібрували, посипалися з крихтами піраміди на землю. Вереск, крики, дим і вогонь. Але хвиля не зупинялася. Хтось підкинув їм наші бомби, які рознесли повністю лівий бік піраміди, й абрахамівці відійшли, відстрілюючись отруйними стрілами, вглиб, заваливши прохід трупами, меблями, статуями і різним мотлохом. Кулемет Ізраїля Бека не втихав ані на хвилину. Двоє його ординарців уже загинули, але підійшли нові. Ставало зрозумілим, що відступати буде нікуди і ніхто не відступить. Народ усе прибував і прибував. І йшов просто голіруч на цитадель. У дію йшли вила, зуби, кігті, вогнепальна зброя і зброя динозаврів, заряджена отруйними комахами. Не затихав кулемет Шоша у Ізраїля Бека. В одній із печер він відшукав цілих три ящики патронів. Уся зелень навколо піраміди була червона. Динозаври по груди ходили в крові, наче у червоній річці. Ворогові не давали передихнути ані на хвилину. Динозаври з фанатизмом ішли на смерть, аби дістати жерця і чорного, щоб у них було багато хрум-хруму. Вал накочував за валом. Гухкали з піраміди гармати, і снаряди лягали рівно, але майже усі не в ціль. Стрілки вони були нікудишні. Абрахам Лі явно програвав у людях, але не в позиції. Але він знав, що надовго цього не вистачить, і подумував, як викрутитися з цієї ситуації.

Про революцію ми дізналися на третій день. Драконів довго вмовляти не довелося. Ми з Мусієм завантажили кошики з гранатами завбільшки з великий біб, почепилися самі на Капу, молодого і найзавзятішого дракона, і полетіли в глиб Панагії. Піраміда до половини плавала в озері крові. Ізраїль Боб навіть змайстрував плоти. І вал за валом ішли динозаври. Я не думав про Риту і Грей. Мені самому мізки затягнуло червоним. Насамперед ми сипонули нашого граду на самісіньку верхівку піраміди. В лічені секунди вона перетворилася на порох. Як нарив, що лопнув, а в ньому копошилися живі істоти. Мусій закрив очі й жбурнув туди ще жменю. Фонтан крові обдав пузо динозаврові, і той лише радісно гигикнув. Ми бомбардували їх дві години, доки від піраміди не лишилася чорна діра. Решта урядовців сховалася у підземеллях і викинула білий прапор. Першими витягли Абрахама Лі, Боба Аскарида, Кау-Кау із сором’язливо опущеними, але наляканими очима. Сановникам доводилося тримати голови в руках, бо їхня обслуга перейшла в опозицію. У кого голова не витримувала, то шия ламалася, як сірник. Я шукав Риту і Грей. Але жодної не міг знайти. Хіба що перерити гори трупів, і то ніякої втіхи і наслідків. Усе закінчилося. Хтось затягнув «Героїчну» Бетховена. Хтось додумався навіть затягнути «Інтернаціонал», але, на диво, на нього всі зашикали. У кого першого прокинулася свідомість – у людини чи у динозавра?

Риту я знайшов напівживу в калюжі крові, де плавали мізки бронтозаврів. Я легенько взяв її на руки і пішов шукати знахаря, котрий займався рихтуванням своїх соплемінників.

– Черга, – різко прошипів він, за що отримав під гузно, а для більшого остраху я гранатою висадив у повітря десяток ялицевих дерев. Це його заспокоїло. Він завертів своїм гузном, покривлявся, оглянув швидким оком, хряснув якоюсь кісткою і ткнув мені жмут трави.

– Тричі на день. Не більше. – І став приймати далі поранених.

Перед цим я знайшов каучукового дубця і подався до гурту сановників, що їх оточило коло саламандр. Звідти я витягнув Абрахама Лі і став гамселити що було духу дубцем, доки він не захарчав і не втратив свідомість. Коли його привели до пам’яті, я повторив процедуру. І так тричі. Він уже не просився, а благально вилуплював свої зеньки.

– Дівчинка у хуралів. Вони з неї знімуть тінь… – сказав і вирубився навіки, як видавалося.

Кау-Кау зараз називався ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ.

Хурали – це дике нецивілізоване бидло, яке харчувалося трупами своїх ворогів. Іншого вони не визнавали. Чим вони ще займалися, щоб далеко не ходити, – практикували магію. Рухалися вони на трьох кінцівках, бо четверта була маленькою і нагадувала культю. Хурали мали гострі, як індуські шаблі, зуби, дикий норов, довгу шерсть, що волочилася разом з членами (вони були гермафродитами). Мали високий інтелект, охотилися зграями, і їх побоювалися навіть дракони. При своєму зрості метр сімдесят вони могли організуватися і напасти на найкривавішого динозавра. Зняти тінь – це зняти шкіру, висушити і з’їсти. А потім в екстазі молитися своєму ідолу цілих три тижні, помираючи від виснаження. Першими вони помітили нас. Хурали сиділи колом і медитували над Грей. Блиснуло ікло. І дракон з розпореним пузом поволочив тельбухи землею. У центрі кола лежала дитина, і стріляти не було ніякої можливості. Дракони відгонили їх вогнем, даючи змогу мені пробратися до них. Кілька хуралів зайнялися вогнем і несамовито верещали, чим зіпсували магічне коло. Я увірвався досередини і став розкидати гранати, а дракони хапали їх кігтями і