Читати книгу - "Друзі зі змієносця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тільки-но з’явившись на екрані відеофону, президент скрикнув:
Саме вчасно, товаришко Бартошова, я вже зібрався викликати вас! Негайно повертайтеся на Землю. На острові Чіово помер ще один друг зі Змієносця. Академік Тарабкін намагається оживити його. Мусите асистувати під час операції.
Знову, - простогнала лікарка. - Це жахливо... Негайно повертаюся - просто на Чіово...
В лабораторії вона поділилася сумною новиною й попросила вчених, щоб вони закінчили дослідження з нуль-променями.
За хвилину срібний ракетний літак відокремився від штучного супутника і, прокресливши на небі оранжеву дугу, зник у темряві...
На березі затоки Салдон доктора Бартошову очікував інженер Бабін.
Поспішіть, академік Тарабкін уже оперує.
Як довго? В сенсі - коли почалася операція? - видихнула лікарка.
Двадцять хвилин тому - гадаю, ще не пізно. Академік може все, - по-дитячому сказав молодий чоловік.
Несвідомо він узяв лікарку за руку й потягнув за собою.
Бартошова посміхнулася вибачливо. Раптом здалося, що вона повернулася в свою молодість. Серце закалатало вільніше. Ніколи не буває так зле, щоб не могло бути гірше. Справді - академік Тарабкін може все. Він оживив Северсона, який спав у льодовику майже сто років. Оживить і друга зі Змієносця...
Лише в присінку операційної зали вона знов усвідомила важливість ситуації. Швидко вдягла скафандр і ввійшла до сполучної кабіни. Операційна була заповнена дихальним газом гостей зі Всесвіту.
На дверях спалахнуло синє світло.
Вона вступила досередини.
Академік Тарабкін саме схилився над нерухомим тілом. Коли помітив лікарку, гірко посміхнувся:
Марно, все марно. На хвилю мені вдалося відновити роботу серця. Навіть легені було ожили. Та тепер кінець - справді кінець.
Я прийшла запізно. - прошепотіла лікарка й безвладно опустилася в крісло.
Тіло померлого негайно завантажили в літак, який відлетів до міжзоряного корабля друзів зі Змієносця.
***
Тисяча водневих туманностей і чотири галактики на додаток, прокиньтеся нарешті, товаришко Бартошова! - почувся над сплячою лікаркою голос інженера Фратєва. - Вам хтось дав сонних пігулок, чи що?
Лікарка нарешті прочнулася й здивовано поглянула на нежданого відвідувача.
Не гнівайтеся, що порушив ваш спокій і краду заслужений сон. Але - хай я стану Лаландою 21/85, якщо вас це повідомлення не втішить. Друг зі Змієносця, який сьогодні помер на острові Чіото, живий...
Живий? Як це? - витиснула доктор Бартошова.
Просто живий. Він отямився вже під час польоту, приблизно в дев’яноста кілометрах над Землею.
Лікарка зіскочила з канапи й ухопила інженера за плече:
Повторіть мені ще раз. Він живий?
Авжеж, живий. Чи ви мене кепсько чуєте?
Як це? Тарабкін ще зостався на острові?
Не знаю, годі мене розпитувати. Просто живий - і це головне. Ви не раді?
Будь ласка, зв’яжіться зі штучним супутником «Лібуше» - я б хотіла поговорити з Криштофом Липським, моїм асистентом.
Як скажете, але попереджаю, що це даремна праця.
Прошу вас.
Ну гаразд, ваше бажання для мене закон. Однак мені чудово відомо, що ви хочете запитати. І я добре знаю його відповідь.
Що ви маєте на увазі? Чому постійно про щось попереджаєте? Я спала так довго, що все докорінно змінилося?
Інженер Фратєв зручно всівся в крісло і склав руки.
Зачекаю, поки ви остаточно пробудитеся. Із заспаними людьми важко розмовляти.
Послухайте, товаришу Фратєв, мені зараз не до жартів. Скажіть серйозно, що сталося? Запевняю, я вже прокинулася.
Ставний чоловік посміхнувся.
Аж тепер ви мені подобаєтеся, товаришко Бартошова. Тому - перша пігулка для заспокоєння: таємничу смерть ми послали на вічні лови, друзі зі Змієносця врятовані.
Прошу, скажіть, чому вони вмирали? Не дратуйте мене, я направду не в настрої жартувати.
Сьогодні мені, либонь, подаруєте, - вишкірився інженер Фратєв. - Коли все поясню, дістанете такий самий шалений настрій, як оце в мене. Потерпіть трохи, я все міряю довгим ліктем, але запевняю, що викладу в строгому порядку.
Він почухав своє кучеряве волосся й після невеликої ефектної паузи продовжив:
Почнемо з Криштофа Липського. На нуль-промені скафандри наших друзів реагують так само, як і на космічне випромінювання...
Пропускають їх? - запитала нетерпляче лікарка.
Авжеж, усі без винятку. Вам це не здається трохи підозрілим?
Бартошова завагалася.
Тепер я збагнула, - промовила по хвилі. - Космічне випромінювання й нуль-промені не шкодять нашим гостям. Ну і..?
Це «і» цілком просте. Нуль-промені не лише не шкодять прибульцям - а, навпаки, життєво їм необхідні. Подібно до того, як ми конче потребуємо.
Знаю, знаю, тепер усе ясно, - перебила лікарка. - Ми встановили, що скафандри наших друзів непроникні, хоча передусім мали з’ясувати, що вони пропускають. Причина смерті тепер зрозуміла: друзі зі Змієносці вмирали від браку космічного випромінювання й нуль-променів, котрі не пропускає наша іоносфера.
***
На одному боці земної кулі день, на другому ніч. У Європі дощі, а Південна Америка купається в сонячній повені. В Китаї та Японії мешканці мають жовту шкіру, в Африці - чорну.
Але тієї славної миті люди всього світу робили одне: сиділи біля телевізорів і слідкували за репортажем про відліт двох велетенських міжзоряних кораблів до незнаних просторів Усесвіту.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Друзі зі змієносця», після закриття браузера.