Читати книгу - "Маленький Бізон"

Люди стояли мов остовпілі, ще більш вражені, ніж учора. Сміт отямився перший. З переляку він зблід, мов обмита дощами кістка в преріях. Лють перехопила йому горло, в якому щось почало булькотіти й хрипіти. Лише за хвилину він прохарчав наче в тихому божевіллі:

— Це не-мож-ли-во!

— Ти програв заклад, — спокійно мовив Гучний Грім, в той час, як наші люди на його знак хутко забирали гроші й шкурки із стола.

— Проклятий індієць! — хрипів купець, нестямно розмахуючи руками.

— Це не-мож-ли-во, панове! — тепер уже гарчав він, звертаючись до присутніх траперів, наче шукав допомоги. Але жоден з них не ворухнувся.

— Це неможливо! — уперто повторював Сміт, хапаючись за голову.

Коли шкурки були вже надворі, дядько випростався і поважно підійшов до Сміта. Постукавши його пальцем у груди, він промовив голосно, щоб усі чули:

— Ні, цілком можливо, спійманий шахраю. Вчора за моєю спиною ти витяг з мого дула дріб і тому зміг виграти заклад. Сьогодні ти зробив те ж саме і все-таки програв. Іншим разом, білий брате, не забувай, що треба витягти ще другий набій. Сьогодні в дулі були два набої — і бачиш, добрі наслідки! Знайшлися й хитріші від тебе, дурисвіте! Гаук!

Дядько широким рухом закутався в ковдру і вийшов. На порозі він кинув Смітові:

— А гусей з'їж сам.

Отака кумедна пригода трапилася з дядьком в Форт-Бентоні. Через неї він уславився в преріях і дістав прізвисько «Два набої». Як саме обшахрував його Сміт, дядько догадався, сидячи на березі Міссурі й сумно міркуючи над своєю поразкою. Тоді до нього повернулося, я він часто признавався нам потім, бажання поборотися з шахраєм.

Ця пригода мала ще один наслідок: дядько вилікувався від пияцтва.

Не було у нас нічого дорожчого, ніж коні. Яке ж убоге було існування індійців у преріях, поки вони ще не мали коней! А з'явилися вони не так давно: в половині XVI століття, їх привезли й випустили в прерії іспанці. Кінь зробив справжню революцію в нашому житті, безмежно поширив наш світ, допоміг підкорити простір. Кінь став вірним помічником у полюванні й разом з тим щирим товаришем і другом. Зимової пори він завжди голодував мало не до смерті і все-таки зберігав зворушливу вірність людині. Індійці так зріднилися з конем, що навіть американські генерали, зазнавши не одної поразки від індійців, змушені були, проте, визнати їх за найкращих кіннотників у світі.

Індійський мустанг був не дуже показний. Середнього, часто навіть низенького зросту, волохатий, весь у брудних кудлах. Ноги в нього були надто товсті, голова величезна, і через те мустанг здавався якоюсь потворою. Та це була омана. Товсті ноги вміли мчати як блискавиці, а щодо витривалості з мустангом не міг зрівнятися жоден кінь, навіть найкращої породи. Що ж до швидкості й кмітливості мустанга — варто лише було придивитися, як він допомагав мисливцеві, коли той полював на бізона. Уславлена трупа Сидячого Бика, яка виступала в цирку, навіть не дресирувала своїх коней: вони знали й так багато дечого і вмить засвоювали найскладніші циркові фокуси.

Без сумніву найкращим знавцем коней та найвправнішим об'їзним серед чорноногих був член нашої групи, Васук-Кена. що означає: Падаючий Сніг. Низенький, кремезний, пін сидів на коні, наче прикипілий, і, незважаючи на порівняно молоді роки, славився в преріях як «чарівник мустангів». Люди казали, що він справді вміє причаровувати мустангів, і ті слухались його, наче діти, й виконували під ним найдивовижніші штуки. Сам Васук мав кількох коней, які вславилися на всі прерії. На жаль, він втратив усіх коней тієї злощасної ночі, коли Ракстон та його банда напали на табір дядька Гучного Грома.

Серед цих вкрадених коней був один — справжнє диво — каро-гнідої масті, з білою зіркою на чолі та білим хвостом, схожий на якусь поторочу. Ніхто б і трьох центів не дав за нього, побачивши, як він стоїть, підігнувши товсті коліна й понуривши голову, — якийсь розслаблений меланхолік на останній грані життя. Тим часом ця потвора обганяла всіх коней у нашому таборі. За це його жартома прозвали Шаленою Черепахою.

Отож, коли воїн Васук-Кена одного дня блукав у селищі Форт-Бентона, він раптом зупинився і глянув у глиб вулиці. Здалека він помітив мустанга, разючо схожого на Шалену Черепаху, його разом з трьома іншими кіньми вів на поводу американський солдат. Коли вони наблизились, зникли останні сумніви: то був не хто інший, як Шалена Черепаха. Щоб упевнитися, Васук тихо свиснув по-своєму. Кінь одразу ж став прясти вухами і підняв голову. Солдат нічого не помітив. Васук нишком пішов за ним і незабаром уже знав, куди відвели його коня — в загорожу над самісінькою рікою, трохи вище фортеці. Там тримали кільканадцять коней. Окрім Шаленої Черепахи, всі коні були чужі і, мабуть, належали гарнізону. Біля коней стояв вартовий.

Васук бігцем повернувся до табору й повідомив вождя про своє відкриття. Негайно ж скликали раду й ухвалили використати сприятливі обставини, щоб звільнити з тюрми Орлине Перо та його трьох товаришів: адже комендант Уістлер заарештував їх, бо не повірив запевненням чорноногих, що Ракстон та його банда першими напали на нас і вкрали коней. А тепер був явний доказ їхньої крадіжки: кінь Шалена Черепаха.

Насамперед ми стали стежити за тою загорожею, де був кінь, щоб весь