Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

— Немає жодної небезпеки, — сказав він, а подумки додав: «Для вас». Потому деякий час він замислено сидів, а тоді повернувся до свого вистиглого обіду.

За їдою він весь час щось обмірковував. Зрештою різко стукнув по столу.

— Ми його спіймаємо! — вигукнув він. — І я буду наживкою. Впевнений, він таки зайде так далеко.

Тоді Кепм піднявся у башту, старанно зачиняючи по собі всі двері.

— Це гра, — сказав він, — дивна гра… але перевага на моєму боці, містере Грифін, незважаючи на вашу невидимість. Грифін contra mundum…[8] мстивий Грифін…

Він стояв біля вікна, вдивляючись у залитий сонцем пагорб.

— Йому треба діставати їжу щодня… тож я йому не заздрю. Невже йому справді вдалося поспати минулої ночі? Десь просто неба… подалі від людей. От якби спеку змінив холод і дощ!.. А він, може, просто зараз спостерігає за мною.

Кемп підійшов ближче до вікна. Щось стукнуло об цегляну кладку над рамою, і він, здригнувшись, відскочив убік.

— Я стаю знервованим, — зронив він. І тільки за п’ять хвилин знову підійшов до вікна. — Напевно, то був горобець, — сказав він.

Незабаром він почув дзвінок у парадні двері й поквапився вниз. Відсунувши засув і відімкнувши замок, він накинув ланцюжок і обережно відчинив, не показуючись. Його привітав знайомий голос. Це був Ейді.

— На вашу прислугу напали, Кемпе, — сказав він за дверима.

— Що?! — вигукнув Кемп.

— І забрали всі ваші записки. Невидимець десь тут поблизу. Впустіть мене в дім.

Кемп зняв ланцюжок, і Ейді ледве протиснувся крізь вузесенький отвір. Зупинившись у холі, він з безмежним полегшенням дивився, як Кемп знову замикає двері.

— Він вихопив записку з рук служниці. Страшенно її налякав. Зараз вона у мене в дільниці. В істериці. А він десь тут поблизу. Що було в тій записці?

Кемп вилаявся.

— Яким же дурнем я був, — сказав нарешті він. — Я мав здогадатися. До Гінтондіну нема й години пішки. Вже?

— Що трапилося? — запитав Ейді.

— Дивіться! — мовив Кемп і провів його до кабінету. Там він вручив Ейді лист од Невидимця. Прочитавши його, Ейді тихо свиснув.

— І ви?.. — запитав він.

— Запропонував вам розставити пастку… і, як останній бовдур, — сказав Кемп, — відіслав свій план з прислугою. Просто йому в руки.

Ейді теж вилаявся.

— Тепер він зникне, — сказав він.

— Тільки не він, — заперечив Кемп.

Тут нагорі луснула шибка. Ейді з блиском в очах мимохідь глянув на маленький револьвер, що стирчав з Кемпової кишені.

— Це вікно на верхньому поверсі! — вигукнув Кемп і повів нагору. Піднімаючись сходами, вони вдруге почули тріск шибки. Зазирнувши в кабінет, вони побачили, що два з трьох вікон розбиті, половина кімнати засипана потрощеним склом, а на письмовому столі лежить великий камінь. Двоє чоловіків зупинились у дверях, роздивляючись уламки. Кемп знову вилаявся, й одразу після цього з тріском вилетіло третє вікно, на мить повисло у повітрі й гострими крихкими трикутниками посипалось додолу.

— Це що таке? — вигукнув Ейді.

— Це тільки початок, — сказав Кемп.

— Є якийсь спосіб сюди видертись?

— Навіть для кішки це неможливо, — сказав Кемп.

— А віконниць немає?

— Тут — ні. Всі на нижньому поверсі… Гей!

З нижнього поверху почувся тріск шибки та грюкіт дощок.

— Хай йому грець! — вилаявся Кемп. — Це, здається… так, це в одній зі спалень. Він збирається розгромити весь будинок! Але він бовдур. Віконниці зачинені, і скло посиплеться назовні. Він поріже собі ноги.

Луснуло ще одне вікно. На сходовому майданчику спантеличено застигли двоє чоловіків.

— Я знаю! — вигукнув Ейді. — Дайте мені палицю абощо, і я піду у відділок і приведу хортів. Це його повинно заспокоїти! Приблизно за десять хвилин вони будуть тут.

Ще одна шибка послідувала за своїми товаришками.

— У вас є револьвер? — запитав Ейді.

Кемп запхнув руку в кишеню. І завагався.

— Але в мене нема зайвого.

— Я поверну його, — сказав Ейді, — а тут ви будете в безпеці.

Кемп, присоромлений своєю хвилинною слабкістю, передав йому зброю.

— Тепер ходімо до дверей, — мовив Ейді.

Поки вони стояли, вагаючись, у холі, на першому поверсі з брязкотом розкололось одне з вікон спальні. Підійшовши до дверей, Кемп почав якомога тихіше відсувати засуви. Його обличчя трохи зблідло.

— Ви маєте одразу вийти, — сказав він.

Уже за мить Ейді переступив поріг, і засуви знов замкнулися. Спершу полковник зніяковів, почуваючись комфортніше, притулившись до дверей. А тоді твердо рушив сходами вниз. Він перетнув газон і підійшов до воріт. Здалось, ніби легкий вітерець промайнув по траві. Біля полковника щось поворухнулося.

— Зупиніться на хвилину, — промовив Голос, і Ейді, занімівши, зупинився; рука стиснула револьвер.

— Ну? — сказав Ейді, блідий і похмурий, напруживши кожен нерв.

— Зробіть мені ласку і поверніться в будинок, — звелів Голос так само напружено й похмуро.

— Перепрошую, — зронив Ейді трохи хрипко й облизав губи. Голос лунає зліва, подумав він. Може, ризикнути і вистрелити?

— Ви куди зібралися? — запитав Голос, зчинився якийсь миттєвий подвійний рух