Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

нині районний центр Черкаської області на річці Тясьмин, вписав чимало славних сторінок в українську історію. Та як постала назва Чигирин і коли, що вона означає — і досі достеменно не з'ясовано. Одні вважають, що назва пов'язана зі словом чагарі, тобто Чигирин — місце, поросле чагарниками. Інші схильні гадати, що в назві відбилася чигир-трава, якась чудодійна, цілюща, але й отруйна рослина. Присвійний суфікс — ин у назві, кажуть треті, свідчить, що вона походить від особового імені. І як доказ вказують на Чигир-батира, татарина, згадуваного в деяких переказах. З чого й недвозначний висновок, що назва Чигирин — тюркського походження.

Проте існує і четверта версія, найбільш правдоподібна. Легенди мовлять, що на місці теперішнього Чигирина, на перехресті доріг колись стояв колодязь, а біля нього чигир, колесо з черпаками — найпростіший пристрій діставати воду для поливу полів та городів (Коваль, 17). Схоже, назву Чигирин до певної міри справді можна пов'язати з водочерпальним колесом, це підтверджує найдавніша писемна пам'ятка стародавніх індійців — «Рігведа», деякі міфи якої складалися й на землі Давньої України, з якої у ІІ тисячолітті до н.е. до Індії вирушила частина індоарійських племен. А ці племена, судячи з усього, добре знали водочерпальне колесо. У «Рігведі» досить часті згадки про найпростіші водопідйомні пристрої. У Пенджабі, де записувалася «Рігведа», землеробство було можливе лише при зрошенні полів; життя людей і худоби теж залежало від наявності води. З кількох місць у «Рігведі» ми дізнаємося про самі колодязі, про стан їх, що вони собою являють. Зокрема, в мандалі (книзі) Х /93.13/ описується цей водопідйомний пристрій. До мотузки прив'язувалося кілька глеків, з допомогою колеса вони опускалися в колодязь, а тоді, наповнені водою, підіймалися, випорожнювалися і спускалися знову. Весь цей пристрій називався гхатічакра, де гхаті — «глек», а <120> чакра — «колесо», «коло», «круг» /СРС, 200, 204/.

Цей спосіб діставання води без особливих змін дожив до нинішніх часів — саме так і тепер дістають воду в Північній Індії, особливо в Пенджабі. Збереглась і назва гхатічакра в значенні «колодязь», хоча дослівно вона означає «колесо з глеками». Тобто гхатічакра-колодязь — не що інше як сучасний чигир, а саме слово чигир — новітня трансформація санскритського чакра, яке в сучасних новоіндійських мовах, зокрема в хінді, прибрало форм чакр, чакар, чаккар, чахар /може вимовлятися і як чехер/, чахр, чарх тощо. Принагідно зазначимо, що на Дону словом чигир якраз і означається колодязь (Мурзаев, 615), а район Дону — один із найдавніших ареалів розселення індоарійських племен.

З іншого боку, санскритське гхатічакра дозволяє по-новому поглянути й на наше слово «колодязь», при тлумаченні якого слід насамперед виходити з наявності у ньому слова коло /те ж саме що й колесо/, спорідненого із санскритським чакра. Компонент — дязь тоді пов'язується з дієсловом «тягти», «витягати». Тобто первісно колодязь — це колотяг, витягання води з допомогою кола // колеса. Доказів цьому ми бачимо багато і в Україні, де існували в давнину й досі існують різноманітні за архітектурним оформленням типи колодязів, але принцип у них однаковий — вода витягається при допомозі колеса /див.: Катернога М.Т. Українська криниця. К., 1996/.

Проте слово чакра виявляє стосунок не лише до колодязя, воно має набагато глибинніший і важливіший зміст. Санскрит подає 16 значень його, серед яких «колесо», «диск», «округа», «військо», «панування», «царство», «гончарний круг», «вир», «цикл», «обрій» тощо /SЕD, 200/. В індуїзмі чакра — символ Сонця, влади, воїна, племінного ватажка, царя, захисту /пригадаймо, як у гоголівському «Вії» семінарист Хома Брут обводив себе магічним колом, аби вберегтися від нечистої сили/. Колесо з найдавніших часів було в Індії символом суверенної централізованої влади. Зображення колеса як символа такої незалежної влади знайшло вираження і в сучасній Індії, ставши емблемою на її державному прапорі.

Чакра також — метальна зброя, диск, неодмінний атрибут сонячного бога Вішну та його земного втілення — Крішни. Вішну — захисник світу, Всевишній, і чакра — емблема його. Вона має шість або вісім спиць, що символізує захист ним шести /чотири сторони світу, верх і низ/ або восьми сторін світу, бо окрім чотирьох основних сторін світу, індійці знають і чотири проміжних. Кола чи колеса з шістьома чи вісьмома спицями зустрічаються ще на печатках долини Інду /так звана хараппська культура/, а також на трипіль<121>ських і пізніших пам'ятках на території України. Через це Вішну, який входить до трійці /трімурті/ верховних богів індуїзму /інші двоє — Брахма й Шіва/, має численні імена, одним із компонентів у яких є Чакра: Чакраюдга — «Озброєний чакрою», Чакрешвара — «Бог/Владика чакри», Чакравата — «Наділений чакрою» /досл. «Чакровитий»/, Чакрін — «З чакрою» /досл. «Чакрун»/, Чакрадгара, Чакрапані, Чакрабгріт, Чакрахаста — всі чотири імені мають однакове значення — «Чакродержець» (СРС, 204; SED, 200).

Чакру, найдавнішу зброю Індії, тримають у руках кам'яні боги на храмових скульптурах. Та найцікавіше те, що вона збереглася досьогодні — у так званих ніхангів /досл. «крокодилів»/, яких можна назвати індійськими «запорожцями». Ніханги — одне з відгалужень сікхів, воїнського братства, вони провадять спартанське життя, ніколи не одружуються, знають лише воїнську справу й носять жовто-блакитне вбрання /таку ж кольорову символіку мають і Крішна та його старший брат Бальвір: перший має темносиню забарву шкіри й носить жовте вбрання, а другий має золотаву шкіру й носить синє вбрання/. Ніханги, яких сьогодні налічується до 20 тисяч, не тільки добре знають чакру, але й вправно користуються нею. Чакра в них — досить важке стальне кільце, схоже на диск із вирізаною серединою, з зазубринами по зовнішньому краю, відточеними до гостроти леза. Його розкручують двома пальцями й кидають — чакра летить у горизонтальній площині й при попаданні в шию може легко відтяти голову. Саме чакрою, розповідає «Махабгарата», Крішна зніс голову двоюрідному братові, цареві Шішупалі, своєму суперникові на руку й серце Рукміні, дочки царя Бгішмаки.

Компонент чакра відбився у військових термінах: чакра-гоптар — «воїн, який захищає одне з коліс бойової колісниці» /пор. укр. прізвище Гоптар; у санскриті гоптар — «воїн», «захисник», «охоронець»/; чакрі-гопта — «воєначальник», «полководець», досл. «захисник/охоронець царя», бо чакрі означає ще й «цар», «правитель» /пор. укр. прізвище Хопта; воно має те саме злачення, що й Гоптар/; чакра-в'юха — «кругова оборона», коли воїни для зручнішої оборони перед переважаючим ворогом розташовувалися колом /до такої тактики не раз вдавалися і запорозькі