Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як тобі ще не набридла моя поведінка… — тихо пробурмотіла я.
— Можливо, ти не помітила, але ти припинила кусатися, — усміхнувся хлопець. — В крайньому разі, мене ти не кусаєш.
— Я просто сил набираюсь, — гмикнула я.
— Набирайся. Будемо бити негідників.
— Я взагалі-то не те мала на увазі… ну та нехай. Знаєш, я таки маю дещо, — я відхилилася і зняла з шиї кулон, розділяючи його на дві частини.
Кулон у формі півмісяця і сонця належав моїм батькам. Його можна було носити як один, переплітаючи ланцюжки, але батько завжди носив місяць, а мама — сонце. Після їхньої смерті я майже не знімала його. Але зараз я свідомо вішаю половину з сонцем Алексу на шию. Усе… вороття немає. Це вже точно не просто симпатія. Якби він тільки знав, скільки це означає для мене… та нехай. Потім розповім, а то носа задре.
— Я давненько помітив кулон, але не знав, що він ділиться. Чому саме сонце? — здивувався Алекс.
— Запитаєш те ж саме, коли ми розберемося з радою, гаразд? — я глянула на хлопця. Легка усмішка з’явилася на моїх вустах. — Обов’язково розповім. Намагайся не показувати його. І спробуй тільки загубити - вб’ю.
— Домовились, — усміхнувся хлопець і поцілував. — Кулон здається старовинним. Звідки він у тебе?
— Потім, Алексе.
— Ну гаразд. Мені вистачає того, що вони виглядають, як парні, — задоволено промовив Алекс. Угу, а ще їх, крім моїх батьків, ніхто не носив. І Вінсент теж не носив. Але тобі цього знати непотрібно…
— Нам час збиратися.
— Ще п’ять хвилин, будь ласка, — промовив він, обійнявши міцніше. — Я сам уже не хочу звідси їхати…
Чому це все здається сном? Так спокійно, затишно… як затишшя перед бурею.
***
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім», після закриття браузера.