Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

— Запросто. 

Кальцифер рвонув, ніби блакитна комета, так швидко, що Чарліна ледве встигала за ним. Він кілька разів завертав то вліво, то вправо, і врешті-решт вони потрапили в коридор із кухонними запахами. Чарліна незчулася, як опинилася за дверима конференц-залу — з Приблудою в руках і Кальцифером над плечем, — намагаючись згадати, як потрібно діяти далі. 

— Ось як це робиться, — сказав Кальцифер, а тоді зигзагом шмигнув уперед. Чарліна спробувала старанно відтворити його рухи — й опинилася в коридорі зі спальними кімнатами. У вікно за кабінетом дідуся Вільяма світило яскраве сонце. Назустріч їм вискочив Пітер, блідий і нетерплячий. 

— Приблуда, гарна собачка! — вигукнув він. — Я послав її за вами. Ви тільки ходіть і погляньте! 

Він обернувся і побіг в інший кінець коридору, а тоді тремтячою рукою показав у вікно. 

За вікном на гірському лузі щойно закінчився дощ; великі сірі хмари свідчили, що в місті все ще накрапає. Над горами розкинулася веселка: яскрава і пломениста — на фоні хмаровиння, проте бліда та невиразна — на тлі лугу. Росиста трава блискотіла на сонці різнобарвними іскорками, тож якийсь час Чарліна не могла розгледіти, на що саме вказує Пітер. 

— Це лабок, — хрипко промовив Пітер. — Так? 

Справді, посеред лугу багряною вежею бовванів лабок. Він трохи нахилився, слухаючи кобольда, який вистрибував навколо нього, вказуючи на веселку, і щось викрикав. 

— Так, це справді лабок, — підтвердила Чарліна, здригнувшись. — А це Ролло. 

На цих її словах лабок розреготався і повернув свої численні комашині очі в бік веселки. Він обережно відступав, поки розмиті веселкові смужки не виявилися просто за його комашиними лапами. Тоді лабок нахилився — і просто із землі витягнув глиняний глечик. Поруч вистрибував Ролло. 

— Це, певно, і є той глечик із золотом, котрий ховається під веселкою! — зачудовано вигукнув Пітер. 

Вони спостерігали, як лабок передав глечик Ролло, як кобольд ухопив його обіруч. Знахідка явно виявилася доволі важкою. Ролло перестав вистрибувати, похитуючись, він поволікся геть, закинувши голову від пожадливої втіхи. Він обернувся спиною до лабока, тому не бачив, як той підступно простягнув у його бік довгий багряний хоботок. Кобольд, здається, не помітив, що хоботок уколов його в спину, тож просто зникнув у високій луговій траві, притискаючи до себе глечик і сміючись. Лабок також розсміявся, стоячи посеред лугу і вимахуючи комашиними руками. 

— Він щойно відклав яйця в Ролло, а той навіть не помітив, — прошепотіла Чарліна. 

Їй стало зле. З нею зовсім недавно мало не сталося те ж саме. Пітер був геть зелений на лиці, а Приблуда дрижала. 

— Знаєш, Пітере, — сказала Чарліна, — думаю, лабок пообіцяв Ролло глечик із золотом за те, щоб той спричинив чвари між кобольдами і дідусем Вільямом. 

— Жодного сумніву, — погодився Пітер. — Поки ти ще не прийшла, я чув, як Ролло кричав, що вимагає плати. 

«Він відчинив вікно, щоби послухати, — подумала Чарліна. — От дурень». 

— Я мушу оголосити війну, — заявив Кальцифер. Він зблід і якось аж зменшився. Тихеньким тремким голоском просичав: — Я мушу побороти цього лабока, інакше я не заслуговую на те життя, яке дала мені Софі. Заждіть. 

Він замовк і повис у повітрі, видовжений і непорушний, заплющивши свої жовтогарячі очі. 

— Ви вогняний демон? — запитав Пітер. — Я ніколи раніше не ба… 

— Тихо, — сказав Кальцифер. — Мені треба зосередитися. Усе має бути зроблено як треба. 

Звідкись долинув слабкий гуркіт. Тоді вгорі — скраю вікна — з’явилося щось, що спершу здалося Чарліні грозовою хмарою. Від неї на луг лягала велика подовгувата чорна тінь, яка дуже швидко дісталася до радісного лабока. Коли тінь упала на нього, лабок обернувся — і на якусь мить завмер. Тоді кинувся навтьоки. На цей момент за подовгуватою тінню з’явився замок, який, власне, і відкидав її, — височезний чорний замок із великих кам’яних брил, із вежами на всіх чотирьох кутах. Було видно, як брили, з яких складався замок, на ходу двигтять і вдаряються одна об одну. Замок наздоганяв лабока. 

Лабок метнувся вбік. Замок повернув за ним. Тоді лабок розгорнув свої прозорі крильця, щоб додати собі швидкості, помчав у бік високих скель на краю лугу. Тільки-но добігши до них, він різко розвернувся і кинувся в інший бік, у напрямку вікна. Видно, лабок сподівався, що замок з розгону вріжеться в скелі. Але замок легесенько розвернувся і тільки додав швидкості. Великі клуби диму виривалися з його веж і відпливали у височінь, до згасаючої веселки. Лабок на бігу скосив одне зі своїх численних очей у бік замку, нахилив комашину голову і, розхитуючи вусиками й дзижчачи крильми, заклав широку дугу, яка привела його на самісінький край урвища. Хоча його крила вимахували так часто, що здаля розмилися в невиразні багряні хмарки, скидалося на те, що вони були неспроможні підняти його у повітря. Чарліна збагнула, чому він тоді не став переслідувати її з краю провалля: він просто не зміг би вилетіти назад на свій луг. Замість того, щоб зістрибнути з кручі і втекти, лабок просто біг по краєчку урвища, сподіваючись, що замок поженеться за ним, не втримає рівноваги і звалиться вниз. 

Замок і справді погнався за лабоком. Випускаючи хмари диму і пари, він із гуркотом мчав над кручею, і хоча наполовину перевисав над урвищем, проте легко втримував рівновагу. Лабок у розпачі пугукнув і знову змінив напрямок, кинувшись до середини лугу. Там він вдався до останнього трюку — зменшився. Перетворившись на маленьку багряну комашку, лабок потонув у зелені, загубився серед трав і квітів. 

За мить чи дві тут-таки був і замок. Задвигтівши, замок зупинився на тому самому місці, де зник лабок, і завис у повітрі. З його пласкої основи почало вириватися полум’я: спершу — жовте, потім — жовтогаряче, тоді — зловісно-бордове і врешті-решт — сліпучо— біле. Язики полум’я лизали низ замку, густий дим піднімався попри стіни і зливався з димом, що бухав із веж. Увесь луг наповнився гарячою чорною імлою. Протягом кількох хвилин, які збоку здавалися годинами, замок, ніби сонце крізь хмари, прозирав крізь дим як розмитий обрис. Навіть з-за шиб чарівного вікна було чути, як стугонить полум’я. 

— Готово, — сказав Кальцифер. — Думаю, тепер йому канька. 

Він повернувся до Чарліни, і та зауважила, що його очі набули дивного срібного блиску. 

— Відчини, будь ласка, вікно, мені треба полетіти туди та в усьому пересвідчитися. 

Як тільки Чарліна повернула шпінгалет і відчинила вікно, замок піднявся вище й відлетів убік. Увесь дим і сажа зібралися в одну велику чорну хмару, яка перекотилася за край урвища і вже за межами долини розповзлася, а потім остаточно зникла. Поки Кальцифер летів до лугу, замок скромно тримався осторонь — біля чорного квадрата випаленої землі, а з його веж тепер струменіли тільки тоненькі смужки диму. У вікно війнув надзвичайно гидотний сморід. 

— Пху! — скривилася Чарліна. — Що це? 

— Гадаю, печений лабок, — припустив Пітер. 

Вони спостерігали, як Кальцифер підплив до випаленого квадрата. Опинившись на місці, він перетворився на нестримний синій розчерк, який гасав туди-сюди над попелищем, не пропускаючи ані найменшого клаптика випаленої землі. 

Коли він повернувся, його очі знову світилися звичним жовтогарячим кольором. 

— Так і є, — весело сповістив він. — Канька. 

«Так само як і безлічі квітів», — подумала