Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Діставшись додому на таксі, Богдан ще довго не міг заспокоїтись. Від пережитих емоцій –  і від того, наскільки полярними вони виявилися, – в нього тремтіли долоні. І хоча будинок зустрів Богдана абсолютною темрявою і спокоєм, спати він не збирався найближчі, мабуть, години зо дві. Пішов на кухню, увімкнув підсвічування і зробив бутерброд із ковбасою, сиром та кетчупом.

Запхавши його в мікрохвильову піч, Богдан витріщився на своє відображення у вікні.

Сам собі він здавався якимось шаленим, чи то від радості, чи то від… Так і не додумавши думку до кінця, Богдан смикнув штору, відгороджуючи себе від скла. Ні, він не закохався. Точно ні. Справа не в його почуттях, просто ніч видалася дивною. Він уперше покатався на байку, та ще й у такому статусі і за повної конспірації, а потім як підліток цілувався в кущах з Мирославом. Мабуть, такі навіжені вчинки нагадали йому про юність.

Але це точно було не кохання.

Коли бутерброд нагрівся, Богдан поставив тарілку на стіл, борючись із ще одним своїм бажанням.

З Мирославом вони розійшлися дуже прохолодно, той цмокнув його в губи і сказав «до завтра», відкидаючи всі гіпотетичні спроби залишитися, втішити, підтримати. Ну, Богдан і не став нав'язуватись, розвернувся і попрямував додому, намагаючись про почуття не думати. Ця тема наздогнала його за півгодини і змусила дістати смартфон, клікнути на ім'я Мирослава в месенджері.

Він водив пальцем по екрану, вирішуючи, писати чи ні.

З одного боку, що тут такого, він лише поцікавиться, чи все гаразд. З іншого боку, вони не писали одне одному такі повідомлення. Домовлялися про зустріч, але не бажали на добраніч і доброго ранку, наприклад. Готовий він перейти на новий етап?

– До біса, – хмикнув Богдан і набрав повідомлення.

Він цього вечора стільки всього зробив, що паритися про таку нісенітницю було б зовсім тупо.

Відкусивши шматок булки, Богдан пішов назад у кімнату, але смартфон завбачливо поклав у кишеню штанів. Оскільки спати він не збирався, відкрив ноутбук і перевірив записи в електронному планері на кілька наступних тижнів. Перша несподіванка чекала на Богдана вже на даті «19 листопада». Він тихо чортихнувся, продовжуючи жувати. Пам’ятав, як місяць тому вписав під цим числом коротенький запис: «Київ, конф. органів самоупр.», але про сам захід не згадував жодного разу. І ось непомітно до нього підкралося тижневе відрядження до столиці. Як же це невчасно!

Пікнув телефон, відволікаючи Богдана від іншого світу. Він дістав смартфон і прочитав відповідь Мирослава.

«Так, все добре, ТАТУСЮ».

О, він хотів зіграти у таке? Богдан посміхнувся і надрукував:

«Дивися мені, а то наступного разу випорю ременем».

За хвилину надійшла відповідь:

«Краще відшльопай мене».

«Членом».

«По губах».

– Дурненький ти, малий, – прошепотів Богдан.

Він відправив Мирославу: «Отримаєш по повній програмі» – і ще хвилин двадцять перекидався з ним лінивими повідомленнями про те, як, де і коли він трахатиме його наступного разу. Потім Мирослав сказав, що йому час спати, завтра в університет іти на першу пару. І Богдан, наче робив це сотню разів, побажав солодких снів.

«Я думатиму про тебе», – прислав Мирослав, залишаючи останнє слово за собою.

Богдан довго дивився на чорні літери на білому тлі, намагаючись поринути у суть речей, у суть Мирослава трохи глибше. Невже в цьому хлопці поєднувалося стільки протилежного? Він міг бути в'їдливим їжачком, що випускає колючки, ледве підійдеш занадто близько, а іноді таким зворушливим і м'яким, що Богдан побоювався стиснути його тендітні плечі занадто сильно і зламати.

Але ні, Мирослав не був слабким. Переживши зраду в дитинстві, він виріс бійцем, людиною, яка дбає про себе.

Відклавши телефон, Богдан повернувся до свого плану з Білецьким.

Він уже обдзвонив своїх друзів з «Фокусу», обговорив з ними можливі публікації, але залишалося ще зо два десятки приятелів, здатних створити інформаційний шум, який був потрібен Богданові. Він збирався організувати скандал, який ніхто не зможе проігнорувати; показати людям, хто збудував казино та ігрові зали, де програвалися підлітки; порностудії, де знімалися дівчатка; хто організував перегони, де розбивалися хлопці.

Він закінчив писати четвертий лист о третій ночі і закрив ноутбук, сподіваючись продовжити з ясною головою.

Встав із дивана і прогнувся в спині. Ідучи до спальні, щоб узяти халат, Богдан згадав про батьків Мирослава, подумав, що і йому варто допомогти їх знайти… Навіть якщо він поки вважав, що нічого не хотів про них знати, Богдан уже стикався з таким видом заперечення. Якщо він прийде до Мирослава з конкретними іменами, швидше за все, той не відмовиться все-таки подивитися…

На вході в спальню Богдана відволік звук розбитого скла, будинок струснув настільки гучний гуркіт, що Богдан подумав про кінець світу. Все полетіло в різні боки, як від землетрусу.

Втрачаючи свідомість, він думав про кінець світу.