Читати книгу - "Чужий і найрідніший, Інна Земець"

- Привіт, чим займаєшся?

- Привіт. Та оце функцію «чорного списку» контактів вивчати збиралась.

- Хто допік?

- «Зозуля» знову озвалась.

Не почула, що сказав, та навряд чи щось пристойне.

- І чого хотіла?

- А не дослухала, одразу скинула. Щойно дійшло, що давно потрібно було заблокувати її номер. Раніше через бабусю й дідуся ще була якась примарна потреба зв’язок мати - батьки все ж таки, а тепер… А взагалі то, все якраз логічно. Сама ж собі казала, що змінюю життя, то ось вона, частина, яку вирізати і жбурнути подалі забула.

- Лесик, то не меблі старі, то трохи складніше.

- Не сперечатимусь. Весь настрій спаскудила… Так і кортить якусь дурість зробити.

- День сьогодні такий, мабуть, бо і у мене думки ті самі.

- А тобі хто на хвоста наступив?

- Довга історія. Та розповім як схочеш. Може готова вилазку зробити?

А настрій таки до дурощів. Та гори воно все пекельним вогнем – піду!

- План такий – хочу напитися. Куди завітаємо?

Завітали в підвальчик поблизу. Гарна місцина, атмосферна і народу небагато, зазвичай, лише поціновувачі наливок, бо саме ними це місце і славилось. Думала першою прийду, а біля входу мене за плечі знайомі руки охопили.

- О, Тарас, ти вже тут?

- А що мені? Чепуритись часу не потребую, викликав таксі і вже на місці.

- То шо, пішли надудлимось, втопимо свої печалі?

Гіршого компаньона до тієї справи годі й шукати. Як напитися, коли з Тараса питання мов кулеметні постріли  летять? Годину вже тут, а ще навіть головою туман не починає розповзатись, лише в шлунку тепло. Про візит до Мілки розпитав у найменших деталях, в роботу мою вчепився. То навмисне, щоб забалакати і не дати зайвого випити? Сам взагалі, здається,.один напій весь вечір цідить, я хоч кілька встигла опрокинути.

- Тарасе, спиняй допит. Тепер моя черга. Так що у тебе сталося, що настрій був нижче плінтуса?

- А що в мене сталося?

- Так ти кажи! Як до мене в компанію набився? Бо сказав, що паскудно і напитись хочеш. То в чому справа?

Сидить очима крутить, час тягне. То ось воно що! Вигадуй швидше, бо довга пауза викриває брехню.

- Та на роботі проблеми були. Якщо чесно – не хочу навіть говорити

Бачу вже – не «не хочу», а швидко вигадати не вийшло.

- Що, бунт у гаремі? – удавано весело питаю я.

- А це тут до чого?

- Ну, про роботу ж питаю. Як не вгадала – то не вгадала. Не розповідатимеш?

- Нема бажання.

- Ну, як то занадто особисте – мовчи. Бувай, Тарасе. План наклюкатись зірвано, піду додому відпочину.

Поклала на стійку гроші і пішла на вихід.

- Зачекай, Леся! – біжить навздогін. – Нічого занадто особистого. Та і взагалі нічого. Вигадав, зізнаюся.

- А навіщо вигадав? – швидкості не скидаю, йду в напрямку дому.

- З тобою хотів побачитись.

- Ну, от і побачились. Настрій на дурниці пропав, давай розбігатись.

- А може давай просто пройдемось?

- Яка прогулянка? Подивись на небо - зараз злива влупить. Все, вже і додому провів, йди.

Поки ключі з сумки діставала почула звук повідомлення. А щоб тобі! «Зозуля» знову. Не встигла ще заблокувати її. Ну, то почитаю наостанок. Даремно. Розблокувала і побачила: «Когда то я подарила тебе жизнь, а сейчас предлагаю шанс ее сохранить. Теперь там тебя ничего не держит – приезжай, наше приглашение все еще в силе». Від люті аж очі заплющила. Мене тут нічого не тримає? Моє коріння тут, моя сила звідси береться, тут все моє життя!  

- Лесик, що там?

Мовчу, дихати намагаюсь. Тарас тихо підходить, тягне до себе мій телефон.

- Хто написав?

- Не важливо, відчепись.

- Дай мені свій телефон.

- Ти шо, здурів? Не чіпай!

- Дай мені телефон, кажу. Леся, ти біла мов борошно стала. Віддай мені його або сама скажи.

Все, урвався мій терпець. Вирвала свій телефон з його пальців і в нього  усіх сил жбурнула. Шкода, проміж очі як хотіла не поцілила.

- Забирай собі, до біса все! – читай скільки влізе, аби відчепився.

На свій поверх не забігла, а злетіла, щоправда, руки так тремтіли, що не з першої спроби двері відімкнула. Захлопнула їх вчасно, якраз Тарас підбігав.

- Леся, зачекай! – не встиг, одразу стукати почав.

- Не грюкай у двері!

- Відкриєш – не грюкатиму!

- Уходь - не відкрию!

- А я не піду!

- То й стій там скільки сили стане!