Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

- Очевидно, я також, - міцніше притискаюся до його грудей, вдихаючи на повні груди запах терпких чоловічих парфумів та майже розслабляюся в його теплих обіймах, та тривожний дзвін, який колотить в голові, не дає повністю насолодитися моментом – я підла лицемірка, адже так і не сказала, що наші стосунки мають термін придатності. Я обов'язково зізнаюся. Але не сьогодні. Не хочу знову псувати мить.

- Ти далі в комплекс? - запитує через декілька хвилин міцних обіймів у цілковитому мовчанні.

- Так.

- Мене сьогодні не буде, потрібно попрацювати. Ходімо, я тебе проведу, - випускає з обіймів та бере за руку, переплітаючи наші пальці. - Відразу попереджаю, що завтра після пар у нас плани. 

- Які?

- Ти вже забула про наше побачення? - повертає до мене голову та здіймає брову. - Одягни щось зручне. Навіть змінний одяг можеш про всяк випадок прихопити.

- І що ж ти запланував?

- Ага, так я тобі й сказав. Нехай тебе краще увесь вечір роз'їдає цікавість, аніж дурні думки, - цілує в щоку та веде до виходу з корпусу, де на парковці уже чекає водій. Зовсім не хочу прощатися, але знаю, що інакше ніяк.

- Я сумуватиму, - стаю навшпиньки та тягнуся до його губ, обвиваючи руками шию, забуваючи про обережність та не хвилюючись, що нас побачать.

- Не більше за мене, - посміхається в мої губи та цілує у відповідь.

   І що мені тепер робити? Я не можу бути з ним, але і без нього тепер як? Схоже, зовсім недоречно доля вирішила з мене посміятися і зіштовхнула з цим впертим нахабою, у якого мені пощастило вперше у житті закохатися. Бо ж як інакше пояснити те, що зі мною відбувається?