Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

— Я йду із засідання партії. На асамблеї ми дійшли згоди, що ти — це та єдина людина, яку ми можемо висунути кандидатом у депутати від провінц…

Херонімо не стримав реготу. Чи це та велика спокуса, на яку він чекав від своєї країни? Він уявив, як спілкується з провінційними аптекарями і сільськими вчителями, які намагаються зацікавити його відбудовою мосту, зруйнованого в останньому з паводків. Як пояснити дядькові, що він був створений не для цього, а для чогось витонченішого, чогось, що б переконало його душу приземлитися на американський ґрунт. Рішення, яке йому пропонував дядько, було примітивним. Настільки примітивним, що викликало в нього сміх, який, утім, не збентежив дона Клементе, який був зайнятий роздаванням указівок щодо того, яку особливу пляшку вина треба було відкорковувати.

— Адже сьогодні ми святкуватимемо.

— Що?

— Твоє депутатство.

— Мене не цікавить політика.

— Я знав, що з тобою виникнуть труднощі. Після того як помер твій батько, мати лише розпещувала тебе. Найгірше, що може статися, — це подорожі. Вони наповнюють голови молодих людей дурощами, через що вони потім одружуються на іноземках.

Бой! Яка маячня! Не приведи Боже, ще хтось дізнається, що твої французькі подружки дали тобі таке підорське прізвисько, ти тоді точно програєш вибори.

— Але ж я не…

— Я сказав своїм приятелям, що сьогодні недобре почуваюся й нікого до себе закликати не буду. Я не хочу, щоб твої дурощі розпещеного хлопчиська присоромили мене перед людьми, які так на тебе розраховують. Тебе не цікавить політика твоєї країни! Яка несусвітна маячня! Ходімо до їдальні, синку.

Херонімо мовчки послідував за доном Клементе. Неясні спогади, переплетені з тінями завмерлих предметів у кімнатах, повз які вони проходили, виявилися недостатніми, щоб змусити його забути про те, що для власників цих огидних меблів і цих важких штор, які ховали безлад усередині подвір’їв, мало значення лише утилітарне, лише негайне. Однак, однак… поки всередині нього розгалужувалася проста діалектика, яка все це руйнувала, певна частинка його вчіплялася за консолі з жакаранди чи стільці з оббивкою. Йому було важко зберігати ясність думок, коли блякле світло, чи радше свіжий напівморок саманних стін, як-от у їдальні, захищав від натиску розуму все, крім нарізаного кавуна на срібній таці.

— Дядечку.

— Що?

— Я прийшов, щоб повідомити вас, що я повертаюся до Європи.

— Ти не можеш поїхати, Херонімо. Послухай мене, синку, будь розважливим. У нас залишився тільки ти… Мені ж надумалося піти у священники, хай Бог мене простить. Ти останній, хто може передати наше прізвище. Ти навіть не уявляєш, як я мріяв, щоб Аскойтіа знову засяяли в політичному житті країни! З яким жаданням я чекав на тебе тут, виконуючи замість тебе твої обов’язки, поки ти безсоромно розважався в Парижі! Але тепер ти тут і я не дам тобі поїхати.

Поганенький шпинатовий супчик зварила мені сьогодні Марія Бенітес! Ану, з чим у тебе сьогодні риба?

— З каперсами. Дуже смачно.

— А пахне як!

— Дядечку, я зовсім не розуміюся на політиці.

— Я забороняю тобі казати, що тебе не цікавить політика твоєї країни. Це блюзнірство. Це означає, що будь-які амбітні вискочні чи безбожні радикали можуть підривати підвалини нашого суспільства, яке в такому вигляді створив Бог і над яким Він наділив нас владою. Він роздав багатства так, як Йому видавалося справедливим, бідних він наділив їхніми простими радощами, а нас — нашими обов’язками, які роблять нас Його представниками на землі. Його заповіді забороняють порушувати Його божественний порядок, а саме це роблять оті невідомі нікому людиська. Ти християнин?

— Ви самі мене хрестили.

— Це ще нічого не означає. Після п’яти років у Європі все можливо, сумніви зараз у моді. Але сумніви — це недозволена розкіш у часи наших хрестових походів. Ми повинні захищати себе і Бога, адже зараз Його порядок і Його влада під загрозою. Захищати твою власність шляхом політики означає захищати Бога. Закладаюся, ти досі не обтяжував себе відвідинами того, що тобі належить. Ти був у домі?

— У Ринконаді?..

— Ні, у домі Вправ, у тому що в Ла-Чимбі…

— Не знаю, я їх плутаю, вони всі однакові.

— Не розумію, як ти можеш казати, що їх плутаєш. Як ти хочеш, щоб я не сумнівався у твоїй належності до Церкви Христової, якщо ти так і не завдав собі клопоту надіслати мені відповідь щодо можливої беатифікації нашої родички Інес де Аскойтіа?

— У той період часу я був не в Римі, а потім забув.

— Тобі треба було поїхати туди спеціально заради цього, адже ти й без того фривольно наподорожувався. Якби в нас у руках була зброя беатифікації, новину про яку опублікували б у всіх газетах, якби ти повернувся, махаючи нею, немов символом нашої влади, даної Господом, нам би не потрібно було докладати стількох зусиль, щоб виграти вибори.

— Кому спала на думку ідея моєї кандидатури?

— Мені.

— Але ж я не член партії.

— Сьогодні я тебе в неї включив. Залишилося, щоб ти підписався, і все, тобі ж не важко, це ж заради твого блага…

Херонімо звівся на ноги і кинув на стіл серветку. Дон Клементе аж подавився городиною у своїй каші. Крізь сльози він запитав небожа:

— Куди ти йдеш?

Херонімо ледь не відповів: сісти на перший-ліпший корабель, що віднесе мене подалі від вас і цього світу, який хоче переконати мене, що я просто потворна постать, заледве карлик, заледве горбун чи непевна гаргулья, яку тлінь вимальовує на цих старих і занедбаних глиняних стінах, я — інший, я належу світлішому світу, навіть такий абсурдний спортивний жест, як жертвування власним життям заради справи, з якою мене єднає лише моя власна воля, є бажанішим за ув’язнення поміж цих невблаганних подвір’їв, де можливо лише розмножуватися, за цю тюрму, в якій мене хоче зберігати мій дядько Клементе заради своїх лихих цілей, я певен, що він все мені обрубає, заволодіє моїми членами, деформує мене, щоб перетворити на покірну ляльку, яка втілюватиме в життя його задуми, але ж мій бідолашний дядечко й далі кашляє, забризкує шпинатом свою серветку, цей кашель може його вбити. Замість того щоб піти, Херонімо наблизився до свого дядька, змусив його повільно випити склянку води і кілька разів постукав по плечах, немов дитину, запевняючи його в тому, що він безсмертний і ще всіх нас ховатиме, що зараз прийде Марія Бенітес і допоможе йому, хай він так