Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Франческа. Володарка офіцерського жетона 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

462
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Франческа. Володарка офіцерського жетона" автора Дорж Бату. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 114
Перейти на сторінку:
раптом стало важко дихати, горло стисло, в носі защипало і з очей полилися сльози. Пам’ятаю, батько, який сидів поряд, злякався. А я не міг пояснити, чого заплакав.

Відтоді я не можу спокійно слухати шотландську волинку. Мені здається, що саме так має співати душа. Варто зауважити, що потужніші почуття в моєму серці викликає тільки гортанний горловий спів хоомей, який є у всіх монгольських народів. Але де Бурят-Монголія, а де Шотландія?! Словом, шотландці справили на мене сильне враження. Тоді ж я зіткнувся із жорстокою дійсністю: коли я захоплено розповідав про солдатів Шотландського полку своїм одноліткам, вони чомусь дико іржали. Особливо коли я згадав про кілт. «Мужики в спідницях» здавалися їм смішним і ганебним непорозумінням, а звук волинки — гугнявим виттям. До речі, так само іржали тоді і з рідного бурят-монгольського національного одягу, і з горлового співу, вважаючи це «улусною творчістю» («улус» бурят-монгольскою — село). Словом, свої дитячі захоплення я обережно ховав у найпотаємніших куточках серця, доки не опинився в Україні, а згодом і в США. І отут я спокійно можу зізнатися, що люблю волинку, горловий спів, свінґ і чарльстон. І ніхто з мене не іржатиме.

Волинка дуже поширена в США й особливо в Канаді — жодний серйозний захід у війську чи в поліції не минає без урочистого виступу оркестру волинок. Біля будинку Парламенту в Оттаві відбувається ціла вистава Fortissimo, в якій бере участь військовий оркестр Церемоніальної гвардії. І навіть у нас на базі є свій штатний волинщик — Браян Данкан. Саме він грав на церемонії прощання із Містером Щасливчиком. Тоді, під звуки волинки, сльози в мене лилися, як злива у серпневий вечір.

На роботі я швидко знайшов однодумця — Сара МакКарті так само божеволіє від звуків волинки, як і я.

— Знаєш, я нещодавно відкрив для себе гвардійський оркестр Королівських шотландських драгунів! — ділився я із нашим суперінтендантом.

— О-о-о! Джорджіо, послухай гімн нашої бази в їхньому виконанні!

— А-а-а! Пам’ятаю! Ти мені його вмикала кілька днів тому! — стрибав від захоплення я.

— А «The Black Bear»[34] ?! A «Auld Lang Syne»[35]  ?!

— Та аж волосся на голові дибки!

— А ти послухай Clanadonia! Це шотландська команда, вони виступають прямо на вулицях, як колись, у сиві давні часи! Вони такі кошлаті, з голими торсами, луплять у барабани й дмуть у волинки — цілий перформанс! — розмахувала руками сержант.

Франческа дивилася на нас із Сарою як на двох божевільних.

— Ви схожі на двох типів із фан-зони Тейлор Свіфт! — оголосила вона, споглядаючи за нашими емоціями поверх окулярів.

Ми з Сарою замовкли й стали пліч-о-пліч, ніби зімкнувши лави перед битвою на Стерлінзькому мосту під командування славетного Воллеса.

— Та хіба я що? Я нічого! Я теж люблю волинку! — Франческа зрозуміла, що бовкнула зайвого й поспішила виправити ситуацію. — Просто ви зараз нагадуєте фанатів якоїсь поп-зірки.

— Ти порівняла волинку з Тейлор Свіфт! Ти про це пошкодуєш, присягаюся квіткою чортополоху! — напівжартома сказала Сара.

— І у волинки, і у Свіфт високі голоси! — не вгавала сицилійка.

— У Свіфт тільки одна горлянка! А у волинки чотири! — знайшовся я.

— Ну добре, добре, здаюся! — підняла руки вгору Франческа. — Ви перемогли! Тільки не вмикайте її на весь звук, я не можу довго слухати волинку — її звук проникає мені прямісінько в мозок! Причому і через вуха, і через ніс! Мені навіть чхнути хочеться!

— Ти нічого не розумієш! — ображено пхикнула Сара. — Волинка й повинна потрапляти прямо в мозок і в душу! І в серце!

— А ще в мене від барабанів у вухах тенькає!

Я знав про цю особливість напарниці й тому став на її захист:

— Просто Франческа не любить різких звуків, — пояснив я Сарі.

— Франческо, хочеш знати, що таке різкі звуки — запиши себе на диктофон і послухай! — засміялася Сара.

Франческа набурмосилась. Я зрозумів, що в зону конфлікту пора вводити миротворчий контингент.

— Дівчата! Дивіться, я знайшов компромісний варіант! — дівчата миттю забули про конфлікт і допитливо подивились на мене. — Концерт для волинки з оркестром!

— О, Джорджіо, caro mio, як це мило! Ти знаєш, що я люблю оркестрову музику! — заусміхалася Франческа.

— Волинка з оркестром? Ти серйозно?

— Абсолютно. Слухайте! — і я ввімкнув їм шотландську волинку в супроводі оркестру Крістофа Волтера. Веселі, іронічні, а часом дещо сумні звуки шкіряного мішка з чотирма трубками дуже органічно вплелися в чарівний букет із хором скрипок і альтів, акуратно загорнутий в оксамитове звучання мідних духових. Геніальний швейцарець, випускник Цюріхської музичної академії Крістоф Волтер багато років очолював військовий оркестр швейцарської армії і знався на звучанні волинки. Його «Bagpipe Medley» часто виконують і в самій Шотландії.

— Боже, та під цю музику можна в коханні освідчуватися! — захоплено сказала Сара. — Інтерпретація шотландських мелодій у виконанні швейцарського оркестру їй явно сподобалась. — Але цей Крістоф… Волтер. Він не шотландець, правда?

— Ні, він швейцарець. Але часто інтерпретації та аранжування народних мелодій дуже вдаються саме іноземцям, а не носіям національної культури. Не знаю, із чим це пов’язано — чи свіжий погляд, чи нестандартне розуміння, але прикладів у музиці повно.

— Наведи хоч один.

— Ну… Ну Квітка Цісик, наприклад…

— О! Цісик?! Кейсі Цісик? — несподівано пожвавився старший офіцер Баррел, який шурхотів паперами поруч. — Це та, що співала «You Light Up My Life»[36]?!

— Угу…

— О-о-о! Саме через її голос я почав пити цю довбану Кока-Колу! У неї було чудове сопрано!

— У неї є прекрасні альбоми, де вона співає українських пісень, — сказав я й поставив їм «Коломийку» з альбому «Kvitka. Two colors».

Кришталевий голос Квітки весело і якось по-дівчачому кружляв у танці з чарівним кларнетом коннектикутця Едді Деніелса, в аранжуванні нью-йоркця Джека Кортнера.

— Боже ж ти мій! — охнув Баррел. — Як я цього не чув раніше?!

— Це були альбоми для вузької аудиторії… Україномовні…

— Справжня музика не має мовних бар’єрів, Джорджіо! Як називається альбом?

— У мене є, хочете, я із вами поділюсь?

Офіцер Баррел якось дивно подивився на мене, і я зрозумів, що впоров дурницю.

— Дякую, Джорджіо! Я куплю на Амазоні. Думаю, це буде добрий привід подякувати співачці і вшанувати її пам’ять.

— А в тебе ще приклади є? — Франческа витягла мене з незручного становища.

— Є! — зрадів я. — Був такий чудовий майстер горлового співу Ондар Когар-оол. Він сам із Тиви і дуже популярний у Монголії. 1993 року він виступав із Френком Заппа, а 1999-го записав на Warner Bros. альбом «Back Tuva Future». Аранжувальником і продюсером став Девід Гофнер. Окрім чудового горлового співу, там є невеличка оркестрова композиція «Little Yurt On The Prairie» — «Маленька юрта у степу».

— О, це також американський альбом? — здивувалася напарниця.

— Ага… І сильніше, ніж американець Девід Гофнер, а точніше, його аранжування давньої тувинської мелодії, ніхто не міг пробудити в мене такої туги за батьківщиною. Коли я її слухаю, мимоволі сльози навертаються… — і я увімкнув трек.

Одразу перед очима постав безкраїй кижинґинський степ і маленька літня юрта дядька Базарсади поблизу улусу Едермеґ. У носі защипало.

— Франческо?! Ти що… А ти чого рюмсаєш?! — мені раптом стало смішно — туга за рідною землею в мене, а плаче сицилійка.

— Ну… Я просто теж уявила, як ти сумуєш…

Я обняв її за плечі.

— Дякую!.. Я справді сумую. Але тепер мій дім тут. Мій наґаса (дідусь) казав: «Твій дім там, де стоїть твоя юрта й пасеться твоя худоба. Бо ми буряти, монголи, тувинці, ойрати — кочовики… Але твоя батьківщина завжди буде десь там, за обрієм. І щоб її побачити, колись ти станеш білим кречетом і полетиш. Тільки це буде останній твій політ, пам’ятай про це!»

1 ... 43 44 45 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Володарка офіцерського жетона"