Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи 📚 - Українською

Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи" автора П'єр Адо. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 115
Перейти на сторінку:
всі ті речі, що наразі приховані[567].

Наприкінці XVI ст. Луї Ле Руа, зачарований великими недавніми відкриттями, використає, своєю чергою, слова Сенеки, щоб висловити надію на прогрес пізнання:

Всі таємниці Бога та секрети природи не можуть бути відкриті одночасно. Скільки речей стало відомими й відкритими за нашої доби?[568]

Ці сподівання на майбутні відкриття можна, також, знайти на світанку модерної науки. Наприклад, Френсіс Бекон сподівається, що природа все ще зберегла у своїх надрах приховані таємниці великої значущості[569] та скаже слідом за Сенекою:

Ці таємниці ще не були винайдені. Одного дня, поза всяким сумнівом, вони також з’являться на світло після череди наступних століть, як з’явилися колись попередні винаходи[570].

Ми бачили, що Сенека відчував одночасно повагу й поблажливість до своїх попередників, заслугою яких було живлення надії на розкриття таємниць природи, проте які були ще недосвідченими. Модерні є більш досвідченими, адже вони спираються на зусилля та вчення Давніх. Саме це стверджує Роджер Бекон: «Молодші є проникливішими»[571]. Тут він, як показав Едуард Жоно[572], цитує не Сенеку, а античного граматика Прісціана.

Водночас, у цій перспективі відбувається обертання. Якщо «молодші» знають більше, аніж «старші», то чи не є Модерні старшими? Джордано Бруно стверджує без вагань: «Ми [ми — це теперешні, присутні цієї миті] є старшими, просунутішими у віці, аніж наші попередники»[573]. Якщо порівнювати історію людства з історією окремої людини, яка навчається та стає обізнаною, то бути Модерним — це бути «старшим», а бути Давнім — це бути «молодшим». Давні були молодшими через їхню недосвідченість, а також через наївність їхніх інтуїцій. Модерні є старшими, адже вони скористалися досвідом та інтуїтивними діями Давніх. Водночас, успадкувавши працю попередніх поколінь, Модерні не повинні піддаватися впливові удаваного авторитету удаваних Давніх, які були лише юними дебютантами[574].

Мішле у своєму «Щоденнику» використає цю ідею для реабілітації Давніх:

Можна було б погодитися, між іншим, що ми є старшими. Хто є старшим — Вергілій чи Гомер? У Гомера відчувається вічна сила юності; у Вергілія, натомість, світ є старим, меланхолійним.

Нові ідеї невпинно з’являються, щоб омолодити світ; кожен день є потужнішим, складнішим, різноманітнішим. Проте античність є простішою, вона містить ідеї у концентрованому стані, у стані еліксиру[575].

Наприкінці XVI ст., на світанку модерної доби, це уявлення спонукало Френсіса Бекона закликати сучасників звільнитися від схилянням перед авторитетом Давніх:

Повага до античності, авторитет тих, кого вважали учителями філософії та загальна згода у цьому питанні заважали людям, зачарованим шармом античності, прогресувати в їхньому пізнанні. […] Що стосується античності, то поширена думка про неї є цілковито поверховою та зовсім не узгоджується із самим словом. Насправді, це старіння світу та його поважний вік мають розглядатися як справжня античність, що її потрібно приписати нашій добі, а не юному вікові світу, який був віком давніх. Адже цей вік, який стосовно нас самих є похилим та найдавнішим, стосовно самого світу є скороспілим та найновішим[576].

Ось чому, продовжує Бекон, потрібно багато очікувати від нашої доби, що збагачується безконечними досвідами та спостереженнями.

Бекон, так само, як Сенека, може згадати всі недавні відкриття, що збагатили пізнання людства, і навіть може зробити це з більшою легітимністю, адже, як він сам каже, «завдяки навігації та далеким подорожам (які є частими у наш час) були виявлені та відкриті багато природних речей, які можуть виявитися важливими для філософії». І він продовжує:

Що стосується авторитетів, то треба бути повним боягузом, щоб цілковито схилятися перед ними та відмовляти у правах автору будь-якого авторитету, авторитету авторитетів, я маю на увазі Часові. Адже цілком справедливо стверджують «Істина — донька часу», а не Авторитету.

Тому зовсім не дивно, що ілюстратор першого видання «Нової Атлантиди» Френсіса Бекона помістив на його фронтисписі Час у образі старика з косою у руці, який витягує з печери оголену жінку, яка уособлює Істину[577].

Ця критика аргументу авторитету у науках про природу матиме серйозне відлуння у Новий час, наприклад, у «Фрагменті трактату про порожнечу» Паскаля: Давні без вагань критикували своїх попередників; то чому ми самі не можемо цього робити? Користуючись їхніми відкриттями, ми повинні мати амбіції зробити нові відкриття, щоб передати їх нашим наступникам. Саме у такий спосіб прогресує наука:

Таємниці природи є прихованими; хоча вона діє завжди, ми не завжди відкриваємо всі її ефекти. Час відкриває їх поступово, та природа, хоча й завжди ідентична собі, не завжди є однаково пізнаною[578].

6. Істина — донька Часу [579]

Роль Часу у людському прогресі була визнана вже за часів античності. Автор трактату «Давня медицина» подає відкриття медицини як наслідок тривалих та тяжких людських досліджень. Вимір часу відверто постає у цьому гіппократівському трактаті, адже тут міститься наполягання на тому, що для досягнення актуальних результатів у цій галузі було потрібно чимало часу і що у майбутньому на нас ще чекає багато відкриттів[580].

Ту саму тему можна знайти у Платона та Аристотеля. Аристотель у «Нікомаховій етиці» запрошує своїх читачів та слухачів самостійно доповнити його нарис, присвячений ідеї блага[581]. Цей заклик може видатися банальним. Проте, як зазначає Франц Дірлмаєр, тут можна побачити рефлексію ролі часу у людському прогресі[582]. Одні люди роблять перший нарис. Інші, з часом, завершують цей нарис, як це роблять художники. Адже час, каже Аристотель, це винахідник, він потроху відкриває істину. Це час дозволяє техніці прогресувати, кожна з технік може заповнити існуючі від початку лакуни. Платон вже натякав на важливість часу в еволюції людських інституцій[583]. Зокрема у «Законах» він показав, яким чином точність, ясність, коректність законодавства можуть бути здобуті лише з часом: одні законодавці приходять за іншими та виправляють й уточнюють перші нариси[584].

У Лукреція час також уможливлює повільний прогрес наук, технік та цивілізації:

… мореплавство, рільництво, закони, укріплення, вежі,

1 ... 43 44 45 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"