Читати книгу - "Нотатки відлюдника, Артур Сіренко"

Це переміщення він завершив потрапивши в середину зовсім іншого паралелепіпеду, що містив в середині величезну кількість кубів та інших порожнистих трьохвимірних геометричних фігур. Там він своє тіло накрив ще одним покровом – білого кольору і побачив крім усього іншого – химерного і дивовижного, кілька десятків трубочок зроблених із силікатів – прозорих і замкнених з одного кінця. Там у середині були крапельки колоїдних розчинів – взятих з тих великих замкнених мислячих (і не дуже мислячих) колодних розчинів. Деякі з цих трубочок стояли на столі, а деякі з них Никифор дістав з великого білого стабілізатора ентропії, що знаходився там же. Був там такий пристрій. Був. Навколо (як і в усьому Всесвіті) ентропія повільно, але впевнено зростала, а в середині цього пристрою рівень ентропії зростав повільніше. Тому, що цей пристрій зменшував швидкість руху молекул, що в ньому знаходились. Никифор почав розкапувати ці колоїдні розчини до менших циліндриків і додавати до дих прості розчини різних речовин, від чого ця суміш змінювала колір. Потім він через ці кольорові розчини Никифор пропускав промені світла і дивився як змінювала своє положення стрілка, що оберталась на круглому віконечку пристрою, в середині якого були металеві дроти, по яких рухались електрони і виникало електромагнітне поле. Побачив би це хтось сторонній, дуже би здивувався, але не було поруч такого стороннього, хто вмів дивуватись. Таке було відчуття, що здатність дивуватись зникла в тому світі в якому перебував тоді Никифор. 

Так Никифор провів доволі багато часу займаючись такою досить дивною діяльністю, спираючись своїми сідницями на квадрат, що опирався в свою чергу чотирма довгими стержнями в нижню поверхню куба. Але потім Никифор помітив, що на його лівій руці на хронометрі дві стрілки розташувались певним чином, а одна стрілка продовжила досить швидко рухатись по колу. Тоді Никифор найбільш поверхневі білі покриви тіла скинув і почав знову переміщуватись з одної порожнистої об’ємної геометричної фігури до іншої, поки не потрапив в інший куб, де було чимало рухомих мислячих колоїдних розчинів. Один із таких розчинів дав Никифору алюміносилікатну круглу пластинку із загнутими догори краями. На цій пластинці (доволі товстій) лежали подріблені і оброблені термічно шматочки вегетативних пагонів рослини Solanum tuberosum і шматочки тіла якоїсь вбитої тварини (теж оброблені термічно). Хтось інший би нажахався такому от подарунку, але тільки Никифор – ніколи. Потім Никифор вчинив дивно. Він опустив вниз нижню щелепу і металевою паличкою, яка була розщеплена на кінці на чотири частини, помістив у свою ротову порожнину шматочки отих вегетативних пагонів. Потім почав активно рухати щелепами (особливо нижньою) і подрібнювати шматочки вегетативних пагонів кісткоподібними виростами вкритими емаллю, які якраз були і є в нього на щелепах. Потім він почав робити рухи м’язами глотки і проштовхувати ці подріблені шматочки по стравоходу вниз до шлунку, а там (і далі нижче) почав розщеплювати поліхасариди, що містилися в вегетативних пагонах до моносахаридів. Для чого він це робив? Якби його в ту мить спитали про це, він би відповів: «Для поповнення запасу енергії!» Справа в тому, що Никифор потім окислював ті моносахариди до вуглекислого газу і води внутрішньоклітинно (тіло Никифора складалося з клітин), а енергію запасав і потім використовував для переміщення в часопросторі і для обробки інформації. Ви скажете – це ж безглуздо, це не раціонально! Навколо ж море енергії і то потужної – в космосі, в кожній часточці речовини – бери, користуйся. Але Никифор обрав саме такий нераціональний шлях. Чому? Загадка. 

Потім Никифор повернувся до своїх дивних приладів, що мали стрілки і випромінювали світло. І знову капав розчини – колоїдні і не дуже в прозорі силікатні трубочки. Відвідував зовсім маленький замкнений паралелепіпед, де звільняв свій організм від надлишку оксиду водню та непотрібних продуктів обміну азоту – від отруйних продуктів метаболізму. Коли освітлення за межами геометричних фігур (на поверхні величезної твердої колі кулі) змінилося, Никифор знову почав переміщуватись до вихідної точки з якої і почались всі ці події. 

По дорозі він побачив ще більш дивних істот. Вони були майже нерухомі, тільки вони дуже повільно збільшували розміри свого тіла. Нижня частина їх складалася з довгастих виростів, що заглиблювались в тверду, але пористу поверхню кулі, а верхня, крім довгастих виростів мала ще широкі пластинки, якими оця от жива істота поглинала кванти променистої енергії, що йшли від далекої велетенської плазмової кулі – енергію цих квантів ці істоти використовували для зменшення ентропії та будівництва свого тіла. Никифор так не вмів. Тому цих створінь він поважав, хоча вони були майже нерухомі, мислити не вміли і тільки й знали що росли. Никифор помітив статеві органи цих істот – різних кольорів – червоних, синіх, жовтих, білих. У Никифора зовнішній вигляд цих статевих органів викликав естетичні переживання – вони йому сподобались, як зовнішнім виглядом так і запахом. Він деякий час милувався ними і насолоджувався їх ароматом. Никифор зауважив, що до цих органів розмноження прилітають якісь маленькі крилаті істоти, гудять і дзижчать при цьому. Вони залазять в середину цих органів і вимащуються нерухомими статевими клітинами, що прилипають до них, а потім летять собі далі. Інша людина відчула б відразу до цього всього, але Никифор відчув щодо цієї дивної картини якусь радість і душевний спокій. 

Никифор таки повернувся до вихідної точки, з якою почав ось цей епізод свого буття. Прийняв горизонтальне положення тіла і максимально відключив свою свідомість від зовнішніх подразників. І поринув у свої мимовільні думки і спогади. Бо такий він Никифор – носій перемоги. Перемоги над обставинами буття.        

1995