Читати книгу - "Нотатки відлюдника, Артур Сіренко"

                       «Soon my angel came again:
                          I was arm’d, he came in vain;
                          For the time of youth was fled, 
                          And grey hairs were on my head». 
                                                                        (William Blake) 

Никифор прокинувся в середині білого куба. Точніше це був не куб, а скоріше паралелепіпед. Внутрішня поверхня цієї геометричної фігури була вкрита білою речовиною, яка зовні нагадувала карбонат кальцію. Інша людина злякалась би чи як мінімум здивувалась би. Але не наш герой. Никифор сприйняв цю ситуацію з якоюсь стоїчною апатією. Йому було все одно. До слова сказати, не всі грані цього кубу були однакові. В одній грані Никифор помітив чотирикутний отвір, заповнений, судячи по всьому, твердим тонким шаром силікатів. Через цей шар проникали в середину кубу кванти променистої енергії. Ці кванти були одночасно і частинками і хвилями. Никифор спрямував свій погляд на цей отвір, намагаючись встановити джерело отих електромагнітних хвиль, на які реагували його очі. І виявив, що джерелом є яскраво-жовта куля, що була десь там далеко за межами кубу. Никифор ще подумав, що ця куля, напевно, складається з гарячої плазми. Далі Никифор окинув поглядом куб в якому знаходився. Він був далеко не порожній. Орієнтуючись в часопросторі, Никифор зауважив, що його тіло розташоване горизонтально на якійсь дивні металевій конструкції, основу якої складав чотирикутник, від вершин якого відходили трубки, що впиралися в нижню сторону кубу. І ця нижня сторона була вкрита не карбонатом кальцію, а якоюсь більш складною органічною речовиною, основу якої складала целюлоза. Та й сама конструкція, на якій лежало його тіло була вкрита якимись плівками, що теж були зроблені з целюлози. При цьому ці плівки різної товщини, що утворювали кілька шарів, складалися з довгих тонких волокон (товщиною, певно, з волосину, і ці волокна були тісно сплетені). На одних із цих плівок Никифор лежав, інші плівки вкривали його самого. Інший би вигукнув: «Як багато тут чотирикутників, як багато тут целюлози!» Але Никифор ніяк на це не відреагував і нічого такого не подумав. Він сприйняв це як даність. 

Никифор піднявся з тої химерної конструкції, скинув із себе целюлозні плівки і перейшов з горизонтального у вертикальне положення тіла. Він помітив, що в тому паралелепіпеді, в якому він знаходився є ще один отвір – чотирикутний, закритий таким же чотирикутником, рівним по площі, тільки явно тонким і рухомим. Він наблизився до цього чотирикутника і потягнув за металеве вип’ячування, що стриміло з краю цього, як виявилось, досить плоского утвору. І (о, диво!) плоский чотирикутник зрушив з місця – він був прикріплений рухомо тільки одною стороною. Просунувшись через отвір, Никифор опинився в іншому паралелепіпеді, а потім ще в іншому. Там зі стіни стирчали блискучі трубки, що згиналися вниз – до лійкоподібних утворів зроблених явно з алюміносилікатів. До трубок були прикріплені коліщатка – явно рухомі. Никифор покрутив одне з таких коліщаток і з трубки полився рідкий оксид водню. Хтось інший би здивувався: «Рідкий оксид водню? Для чого?» Але Никифора здивувати чимось було важко, просто неможливо. Никифор підставив руки під струмінь оксиду водню, потім бризкав тим собі на обличчя і в ротову порожнину. Після цього торкався рук і обличчя чотирикутною целюлозною плівкою, яку він прихопив з собою, пересуваючись з найпершого паралелепіпеда. Плівка при цьому всмоктували часточки оксиду водню, наче не пориста це була плівка, а жива істота. 

Потім Никифор повернувся назад до вихідної точки і почав вкривати своє тіло плівковими конструкціями сплетеними з тонких, переважно целюлозних, волокон. Для чого він це робив – невідомо. Не для захисту тіла від низьких температур, і не для захисту тіла від високих температур – температура газової суміші, що оточувала його тіло була оптимальною для підтримки температурного режиму тіла. І не для краси – ці покрови не викликали в Никифора естетичних переживань. Для чого він це зробив – так і лишилось загадкою. У цій історії взагалі багато загадок. Чи вдасться їх розгадати хоча б комусь, прийдешнім поколінням, наприклад, невідомо. 

Потім Никифор почав переміщуватись з одного куба в інший паралелепіпед, аж поки не опинився за межами найбільшого паралелепіпеда, який охоплював всі менші. І тоді він побачив (навіть не побачив – відчув), що він знаходиться на поверхні велетенської кулі, що оточена газовою оболонкою, яка складається переважно з азоту і кисню. І ця велетенська тверда куля обертається навколо іншої це більшої газової чи то плазмової кулі – розпеченої, яку було видно там, далеко, яка випромінювала кванти променистої енергії. Інший би просто з розуму зійшов би від такої несподіванки, але тільки не він – Никифор! Він сприйняв це як даність. І Никифор почав переміщуватись поверхнею цієї кулі шляхом впорядкованого падіння. Він викидував одну ногу вперед, потім переміщував центр ваги свого тіла, опирався на ту ногу яку викидав вперед, відривав від землі другу ногу і перемішував її вперед. Тверда куля утримувала його на поверхні силою гравітації, не дозволяла йому кудись полетіти. Так переміщуючись поверхнею кулі він помітив дивних істот. Вони були невеликі, разів в двадцять менші по масі за самого Никифора. Тіло було в них вкрите зроговілими виростами шкіри, рухались вони на задніх кінцівках на яких було тільки чотири пальці (три вперед, один назад), а передні кінцівки були складені на боках тіла. Замість щелеп і зубів були в цих істот конічні загострені зроговілі утвори. Істоти видавали одноманітні ритмічні звуки, крутили головами, розглядали щось на поверхні кулі. Істоти не викликали в Никифора ніяких емоцій, ніякого здивування: ходять то ходять. Схоже, що Никифор жив розумом, а не емоціями. 

Так само Никифора не здивували інші істоти яких він побачив на своєму шляху. Він побачив рухомі водні колоїдні розчини, вкриті еластичною непроникною для води оболонкою, завдяки чому ці колоїдні розчини зберігали цілісність як системи речовин, як хімічна реторта, де безперервно відбувались якісь хімічні реакції, виникали електричні струми. Никифор більше відчув, аніж зрозумів, що ці розчини, ці субстанції мислячі – там переробляється інформація, виникають тексти, сукупності знаків, системи «так» - «ні». Але він не став надсилати цим рухомим розчинам якусь інформацію (шляхом утворення пружних хвиль певної частоти у газовому середовищі), а просто продовжив переміщуватись в часопросторі.