Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хеві Метал" автора Олександр Аркадійович Сидоренко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 115
Перейти на сторінку:
знизити цей запал — Йоан похмуро подивився на свій черговий лук: чорну футболку з низькою розхристаною горловиною і білі лляні штани колонізатора — й пробурчав: 

— На мене хоч що вдягни — вийде чорт. 

— Та нє, — спробував відбити напад стиліст. — Вот ето — хорошо. 

— Чорт-чорт. Я завжди як чорт. Був би геєм — була б справжня трагедія. 

Валерій аж схлипнув від душевного болю, а Ваня почав обережно стягати футболку через голову, аби нічого не раптом не луснуло й не довелося купувати цю красу, від якої за милю тхнуло популярністю. 

Зупинилися на двох луках — білому льняному, під фотосет на ґанку приватного будинку, та чорному блискучому, під вихід на публіку — штани «під шкіру» та піджак з блискітками. Ваня акуратно склав лахи до рюкзака й подякував за час, Валерій оговтався від «компліментів» й провів його до виходу з неабиякою полегкістю — роботу виконано, речі підібрали, клієнт красивіший за попередню версію. 

На вулиці Ваня перевірив телефон — стара звичка вимагала одразу запостити селфі й перевірити лайки. Смішно згадувати, а колись він кілька тижнів збирався з духом для того, щоби сфоткати свій відбиток у дзеркалі готельного ліфта — боявся, що після цього в нього почнуть рости груди й провалиться кадик — перші кроки до того, щоби дзюрити сидячи. 

 

Що ж, тепер замість цих фоточок з’являться професійні. Лайків значно побільшає, а до мереж доведеться повертатися — без прокачаних акаунтів його тупо не візьмуть до світлого майбутнього, з сольними концертами та персональними гримерними. 

Було два пропущених дзвінки від Трушина. Ваня передзвонив і почув, що директор ледь не захлинається від щастя: 

— В Бєрдянскє, может, день рождєнія отработаєм. І, прикінь, пацанчік какой-то з мусарні набрал, по прєссє у ніх главний, хотят тєбя на Дєнь міліції. 

— Поліції. 

— Шо поліції? 

— Ну, день. 

— Так одін хєр, — Гєна трохи образився за те, що підопічний не розуміє розмаху. — Я, корочє, ім і Лапу втуліл, на одну пєсню. Тока надо у нєй поіскать шото мужествєнноє, бєз блядства. 

— Не факт. Може, їм якраз того і треба. 

— Посмотрім. І я подумал, што єслі тєбя с банка набєрут, ти ім скажи — занят, готовлюсь к виступлєнію на Днє мі... Поліції, блядь. Отвєчаю, на мєсяц отвянут. 

Жарт був непоганий, якраз у стилі соковитого оптимізму Трушина, тому Ваня хмикнув у відповідь, ніби погоджуючись. 

— Шо там Валєрій? Он скінул мнє пару фоток, там всьо красіво. Он Іра просіт пєрєдать, шо ти наконєц-то такий, як треба. 

«Кому треба?» — от головне питання! 

— Добре, речі я забрав, ти за них розрахуєшся? — спитав Ваня, коли підходив до метро й зупинився, аби зв’язок не перервався. 

— Ну, ми так договорілісь, шо ето на пробу. Он сільно хочєт Лапу одєвать, там єсть дє развєрнуться. Тіпа, я єго туда представлю через твої еті… образи. 

«Обра´зи», — подумав Ваня, але сказав: 

— Ок, на зв’язку, — та спустився в темряву, радіючи, що йому свого часу пощастило з менеджером, який щиро ненавидить платити будь-кому і за будь-що. 

Тоня чекала там, де й домовлялися — біля виходу з «Золотих воріт». Вона знову перетворилася на яскраву дівчинку, що сяяла на тлі перехожих і привертала погляди кадичної частини людства. Як для ділової зустрічі зі сумним підґрунтям, вдягнулася вона сміливо — в коротку бордову сукню, поверх якої натягнула фірмове жіноче худі «Metallica» з красивим чорним лахміттям нижче діафрагми. Ваня бачив таке в інтернеті, але наживо — вперше. Ти диви. 

Широко усміхнулась і вирушила назустріч Вані. На кілька секунд йому самому здалося, що він прийшов на побачення, та забув купити квіти. Що зараз вони підуть кудись у парк Шевченка, а там візьмуть морозива та знайдуть вільну лавочку. Вона розповідатиме про витівки подружок по універу, він — про гастрольні приколи. Буде нарешті весело. 

 

Стоп. Спробуй ще. Ви йдете в офіс страхової компанії битися за гроші її брата. Без виплати страховки Тоні з дідусем буде тяжко. Поліція не допоможе, для них справу закрито, а телебаченню опісля титрів взагалі все фіолетово: хоч смерть, хоч гроші, хоч цунамі. Вони йдуть вдвох, лише вдвох — він пообіцяв допомогти в цій справі, й пара камер зафіксувала дане слово. 

Ваня усміхнувся — ледве помітно, з повагою та розумінням моменту, не нахилився поцілувати дівчинку в щічку, хоча вона, схоже, на це й чекала. 

— Не знав, що ти любиш «Металіку», — сказав він напівофіційно, ніби це зустріч за лаштунками з малознайомою жінкою, яку він десь бачив раніше. 

— Шо? — не зрозуміла Тоня й швидко виправилася: — Що? 

Ваня вказав на широкий напис там, де… Ну, там, де в неї були груди. Явні такі. Й одразу зрозумів, що це було зайве в тому тоні, який він обрав для старту розмови. 

— А, ти про це, — Тоня натягнула худі за шмаття й роздивилася напис, нахиливши при цьому маленьку голівку. Якась давня французька співачка мала таку саму зачіску. Хтось із маминих журнальних жінок. Як її звали? Ну що ти поробиш з цією дурною головою, яка завжди невчасно намагається згадати якусь чухню... Тьху на неї, тьху! 

— Це — група. Легендарна група. Вони колись були в Києві. Але люди не прийшли на виступ й вони образилися. Більше не приїдуть. 

— А, не знала. Рома давно подарив, хороша вещь. 

— Хороша. Ладно, куди нам? 

— На Рейтарскую. Будинок 69, — цифри Тоня вимовила з первним наголосом, пирскнула й перевірила реакцію. Її не було, тоді дівчинка розвернулася спиною до метро й вказала напрямок: мовляв, туди. 

Вони вирушили мимо воріт і туристів. Аби не мовчати та якось покерувати ситуацією, Ваня запропонував дорогою випити кави, але дівчина відмовилася. Ну, воно й на краще, бо гроші є шанс таки зберегти. Ваня не знав, як йому бути — він йшов за Тонею й намагався вигадати тему розмови. Питати про брата? Зарано — може заплакати. Щось сказати про погоду? Буде схоже на побачення. Але ж треба щось сказати, не йти ж мовчки. Спитати про діда? Типу, як він почувається після похорону? Ніби нормально. 

Добираючи слова, він подивився на її ноги, які жваво крокували в білих найках під сукнею, що була більше схожою на велику футболку. Хороші ноги. Нічого зайвого. Вже захолодно для такого

1 ... 43 44 45 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"