Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хеві Метал" автора Олександр Аркадійович Сидоренко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 115
Перейти на сторінку:
одягу, зараз із голими ногами ходять тільки моржі й ті, хто щойно набив нову татуху на гомілці. А ноги Тоні були без тату. 

Й тут ніби щось підштовхнуло — Ваня перекинув погляд на великий чорний джип, що, всупереч усім правилам, припаркувався на тротуарі, й побачив у відбитті її позирк. Тоня бачила у віддзеркаленні великих вікон машини, як він дивився на її ноги. Ба більше — вона йшла попереду й знала, що він дивитиметься. Й тепер просто в цьому пересвідчилася. І ледь усміхалася. 

Вуха запалали, Ваня ніби зазирнув до духовки, щоби пересвідчитися, що там зі стравою, яка давно підпікається. Фак-фак-фак! Сором-сором-сором. Він же не збирався… Він же навіть не думав… Так, спробуй ще: ну, думав. Хоча і не збирався. Ну, ок — подивився. Спіймала. Будемо вважати, що ти зробив дівчині комплімент очима. Просто щоби підняти їй настрій. 

Сучасний джентльмен так і робить компліменти, щоби його не звинуватили в харасменті, — мовчки та не торкаючись. Наче лайкнув й прогорнув стрічку далі. Тільки-от як вона сприйме цей комплімент? Маленька фанатка з… 

Мілен Фармер! От як звали ту крихітну співачку з журналу «Наталі» чи як тоді називалися кольорові літописи життя співачок, акторок і решти небожителів, які б ніколи не опинилися в місті Тростянець. За жодних обставин. Тільки на сторінках журналів. 

І тоді Ваня витягнув телефон з кишені й швидко, не даючи собі змоги передумати, знайшов номер Мар’яни. І набрав його, затиснувши виклик — так, щоби старенький айфон раптом не ухилився від базової функції — з’єднувати людей на відстані. На дуже великій відстані. 

«Не візьме, — подумав Ваня. — Не візьме». Після ефіру, в якому один довжелезний дурник розмірковував уголос про дітей та дорослих, які йдуть з родини. Не візьме. Він би не взяв. Він би… 

— Алло, — спокійний голос дружини розірвав цей хаотичний ланцюжок дурних думок. «Алло». Нейтрально, не здивовано, а вони дуже довго не говорили. Просто «Алло». 

— Привіт, — випалив у відповідь Ваня, ледь не додавши слово «люба». Могло бути гірше, міг сказати: «Привіт, кохана», — як зазвичай роблять хитрі чоловіки. Винні чоловіки, які прагнуть на випередження відбитися від атаки, на яку вони заслуговують: — «Де ти був усю ніч? — Привіт, кохана». 

— Я збиралася набрати тебе, якраз ждала, шо малий ляже, тоді і наберу, — після того як почалися проблеми зі слухом, дружина розмовляла голосно, як з дитиною. Й відповідати їй слід було так само голосно. 

— Мама казала, бачила вас, — викинув Ваня першу фразу, яка йому спала на думку, просто щоб було. І чого це вона збиралася йому дзвонити? Тоня озирнулася на ходу й трошки пригальмувала, аби відстань між ними скоротилася. 

— Так, на базарі… Переказувала привіт від тебе. 

— Ага. Як ви там? 

— А? 

— Як ви там? 

— Та як… Зі села приїхали, в тьоті Ліди були. 

Хто така та тьотя Ліда? Мабуть, хтось із родичів. Ваня їх не запам’ятовував — у Солдатському, звідки родом батьки Мар’яни, пів села родичів. 

— І як вона? 

— Та погоріли ж вони. От ми і поїхали, одіяла привезли. 

— Як погоріли? Всі живі? 

— Та ще не знають як, але погоріли. Так, всі живі. Тільки кури дурні всі згоріли, а свині в свинарніку самі закопалися в землю, тільки обпалило. 

«Діскавері, — подумав Ваня. — Я знімаюся в програмі каналу «Діскавері», і йдеться про сповнене несподіванок життя українських свиней на тлі перманентної державної кризи. 

Розумні свині важкої долі намагаються вижити й дивують глядачів». 

 

— Страшне. Шо Степанчик? 

— Та лазив там скрізь, ледь відмила від сажі. От тікі заснув після обіду. 

— А чого хотіла набирати? 

Блін-блін-блін! Ну хіба можна про таке питати в дружини? Вони ж не розмовляли щонайменше місяць! Ну чому не можна зробити ще дублик й скасувати питання? Недарма людство переходить на голосові повідомлення, так з’являється шанс покращити якість розмови, уникнувши особливо прикрих дурниць. 

— Та чого… Ми приїдемо зі Стьопкою. Я хочу поговорить з тобой. 

Ось воно… Ось і фінал, ось і розплата. Гнів волів сказати у відповідь, що вони вже говорять, що не треба робити геть усе, як в американському кіно, коли персонажі кажуть, що їм треба поговорити, вже говорячи! Але цей гнів був адресований не їй. Ні. Ваня злився на себе — затягнув, зіпсував. Все зіпсував. Відпустив Тоню трохи далі й зробив те, що так довго відтягував. 

— Мені теж треба поговорити з тобою. Гєна домовився про один піар-роман з учасницею цього «Таланту». Мені треба буде… Удавати, що я — її хлопець. Не по-справжньому. Так треба. Це ж не насправді. Розумієш? 

— Та мені якось все одно. Уже. 

Тоня повернула до якогось подвір’я, покликавши поглядом йти за нею. Ваня гарячково намагався знайти слова, якими можна було б пояснити, що він зараз по справі, він перенабере. А чого тоді телефонував? Сподівався, що розмова триватиме хвилину? Привіт + все добре + в мене теж + я тут удаватиму, ніби люблю одну дуру = бувай? А як же свині? Свині ж не винні! 

Мар’яна перервала мовчанку й сама закінчила розмову: 

— Я візьму квитки сьогодні й скину тобі. 

— Добре, — видихнув Ваня й натиснув на червону пляму. Пальці були мокрі, а в грудях гаряче, ніби завтра вирішальний вступний іспит, а він геть до нього не готовий. Ні, не вступний — випускний іспит. Завтра буде поставлено крапку в частині життя, яку можна назвати «Мар’яна+». Плюс Стьопа. Який жах. 

Тоня зупинилася перед дверима красивого триповерхового дореволюційного будинку й сказала: 

— Нам сюда. 

Ваня був не проти, якби цей провулок виявився нескінченним, таким, де можна було зникнути назавжди, та де там — метрів двадцять й тупик. Дівчина подивилася на нього, посерйознішала й додала: 

— Дай нам, Боже, сили. 

Ваня зупинився поруч із нею й знову зачепився поглядом за небезпечне віддзеркалення — перший поверх офісу був зашитий ідеально чистим чорним склом, в якому чітко відбивався весь маленький двір та його населення. Ваня мовчки дивився на це, щосили втримуючи погляд на небезпечній дистанції від ніг Тоні. Й того, що вище. Та навіть на загальному плані було видно, яку дивну пару вони складали. «На її тлі я велетень. Гуллівер та… звичайна жінка». Мабуть, це смішно. 

Тоня відкрила крихітний чорний рюкзак і щось

1 ... 44 45 46 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"