Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Гей, а я думав де ти зникла? — Я відчула легкий доторк до свого плеча від чого підстрибнула повертаючись до того хто наважився потурбувати мене. Це був Стів я швидко перевела очі знову на океан, трішки повертаючись в протилежний бік і змахуючи сльози з очей, щоб він їх не бачив. Я чула як він сів поруч, рухаючи моє взуття вбік.

— Ти плакала? — Запитав він з хвилюванням в голосі.

— Тобі здалося.

— Аніскілечки. І тобі не потрібно брехати мені стосовно цього. Це нормально інколи поплакати ти не повинна тримати все в собі. — Я перевела здивований погляд на нього. Він намагався мене заспокоїти? Без жодних жартів? В будь якому випадку це дивно, щоб він втратив ще й настільки рідкісну можливість.

— Не буде жодних жартів? — Запитала я.

— Я думав ти не в настрої для цього. — Повернув він погляд на мене,  зустрічаючись зі мною очима.

— Так, так, я не...

— Тобі не потрібно весь час намагатися щось сказати. Ми можемо просто посидіти в тиші. Я справді вперше бачу такий гарних захід сонця. Ніколи раніше не приділяв час таким щоденним речам, а варто було.

— Я просто не звикла щоб хтось бачив мене такою. — Навіть на своє здивування відповіла я.

— Яка взагалі різниця на інших? В цей момент твої почуття важливіші. — Ці слова зламали останню сходинку терпіння всередині мене і я залилась сльозами відпускаючи все назовні. Можливо це були слова що випадково вилетіло з його губ, але вони були тим, що мені потрібно було почути. З часом я трохи заспокоїлась і перевела погляд на Стіва. І наскільки я була здивованою, коли побачила сльози на його щоках.

— Ти що плачеш? — Запитала я.

— Вирішив скласти тобі компанію, — намагався жартуючи відмахнутися він, — І взагалі це стереотип, що чоловіки не повинні плакати. Ми маємо такі ж емоціями як і ви.

— Я й не маю нічого проти. — Миттєво відповіла я. — Лиш цікавлюсь , що могло розчулити такого дорослого чоловіка.

— Я згадав свою бабусю. В мене весь час так, коли думаю про неї. В дитинстві мої батьки були надто зайняти побудовою кар’єри та підняттям по кар’єрним сходам, тож весь свій час я проводив в компанії бабусі. Вона справді була моєю найбільшою підтримкою. Одного разу я поїхав до двоюрідних братів, а коли повернувся її все не стало. — Розповідав він і його щоками котилися сльози. Я відчула як сольона рідина знову наповнює мої очі. Його історія розчулила мене, я й забула що є речі, які змушують тебе розділяти емоції інших.

 Далі наступила суцільна тиша, більше жоден з нас не промовив слова. Я знову перевела погляд на океан. І з часом я відчула як хвилювання відступає, я можу насолоджуватися моментом, відчуваючи тут безпеку. Поряд з Стівом. Ця думка вдарила мене, змушуючи прийти в себе. Що в біса відбувається? Я відчуваю безпеку з своїм колишнім ворогом? Але руйнувати цей момент я не збиралась тож просто вирішила рухатись за течією.

— Ну як тобі стало краще? — Звернувся він до мене коли вже повністю стемніло. Ми просиділи тут купу часу, але це було варте того. Він змусив мене взагалі забути що час існує.

— Набагато краще. Дякую що склав мені компанію. — Сказала я повертаючись до нього і посміхаючись щирою посмішкою.

— Тепер ти знаєш до кого можна звернутися, коли все почне здаватися занадто складним.

— Так, я матиму тебе на увазі. — Сказала я продовжуючи посміхатися.

— До речі останнім часом ти багато говориш про свою роботу, та й більше зайнятий ніж коли ми тільки прибули. А я й гадки не маю ким ти насправді працюєш, — сказала я дещо зацікавлено та запитально водночас.

— Якщо говорити чесно, ти також не надто мені розповідала чим займаєшся. — З упевненістю відповів він.

— Я звільнилась саме перед подорожжю, тож на даний момент я безробітна. Але раніше я працювала редактором в одному маленькому журналі. — Я зробила паузу. — Тож тепер ти знаєш, а тепер твоя черга.

— Загалом я б...

— Боже! Нарешті я знайшла тебе Стейсі, — почула я поголос Джені і швидко перевела погляд зі Стіва, на фігуру що наближалась до нас. — О, Стів, і ти тут? — Сказала вона здивовано, дібравшись до нас. Але швидко взяла себе в руки і почала кидати багатозначні погляди в мій бік, на що отримала удар ліктем від мене.

— Так, гаразд. Я така щаслива, що нарешті знайшла тебе Стейс. Я маю для тебе величезний сюрприз, ти точно будеш в захваті, — сказала вона повна передчуття.

— І що ж це? — Її енергія потроху переходила на мене.

— Тобі потрібно побачити на власні очі, — мовила вона повертаючись до Стіва, — Вибач, але мені доведеться вкрасти твою дівчину.

— Що ти говориш? — прошипіла я до неї. Швидко повертаючись до Стіва. —  Бувай, як ти бачиш її нічого не зупинить.

— До зустрічі, — сказав Стів в той час як Джені вже з усією швидкістю на яку була спроможна тягла мене стежками, що вели до адміністративного корпусу.

— Ти так і не скажеш мені, що такого термінового трапилось?

— Тобі варто помовчати і просто слідувати за мною. Сама скоро дізнаєшся. —  Пройшло декілька хвилин і ми вже були перед входом до будівлі готелю. Я перевила запитальний погляд на Джені.