Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Глава 16. Випадковості не випадкові

Адам Чандлер 

Рік потому 

– Якщо питань немає, тоді будемо завершувати нашу зустріч! – Аж занадто задоволено каже Ліам - один з інвесторів мого бізнесу. 

Загалом у кабінеті сиділо шестеро людей, включаючи мене. Всі погодилися, що питань немає і почали збиратися. 

– Адам, можна тебе на хвилину? – Ліам. 

Я мовчки встаю і йду за ним, ми виходимо на балкон. Свіже весняне повітря відразу окутує нас. Чудова пора року. 

– Щось сталося? – Починаю першим, бо Ліам мовчки дивиться на місто. 

– В мене є знайома, Делайла, вона хоче стати також інвестором твого бізнесу..

– Немає потреби в ще одному інвесторів. – Я все ідеально порахував і п’ять інвесторів мені цілком достатньо. 

– Я знаю… але можливо ти зробиш виняток? Делайла мріє познайомитися з тобою і винним бізнесом. 

– Я не єдиний винороб, – стою на своєму. – Нехай знайде когось іншого.

– Вона мріє познайомитися з тобою. 

– Ліам, я не… – Здіймає руку догори і показує жест почекати.

– А так? – Показує фотографію дівчини. Брюнетка, довге волосся, гарненьке обличчя. – Вона може стати нашим обличчям бренду. 

– Хто вона? 

– Модель, – задоволено вимовляє чоловік. – То як? Познайомишся? 

– Звичайна вечеря, не більше. – Все ж таки здаюсь. 

– Так-так, звичайно! … Вечеря в ресторані “Бриз” сьогодні о сьомій вечора. 

– Гаразд. 

– Чудово, – ховає телефон в кишеню брюк. – Потім напишеш мені, як пройшов ваш вечір. 

– Це обов'язково? Джелін, сама тобі розкаже. 

– Делайла, – виправляє мене. 

– Ага. 

– Ну ти і зануда! 

Заходить назад в приміщення, а я вирішую покурити. Погода неймовірна. 

Стук у двері вирвав мене з думок про минуле.

– Заходьте, – поправляю краватку. 

– Містер Чандлер, це надіслали на робочу пошту, – Аманда віддає мені папірці. – Якщо буде потрібна допомога..

– Я знаю де тебе знайти. – Байдужим голосом відповідаю. Аманда замінює Келі і я досі не можу звикнути з цією реальністю, хоча вже рік минув. 

– Можливо хочете чаю? 

– Ні. Єдине чого я хочу, це залишитися у своєму кабінеті сам. 

– Зрозуміло, – виходить. 

Аманда працює на мене близько восьми місяців і я вже втомився від її постійних натяків на та, що вона хоче стрибнути до мене у ліжко. Вона звичайно приваблива жінка, але я не збираюся спати з нею. Не хочу більше поєднувати роботу і особисті стосунки. 

Уважно вивчивши вміст паперів я викинув їх до смітника. Пропозиція партнерства з пивоварнею. Жахлива пропозиція, не варта моєї уваги. 

– Аманда, зайди до мене,  – відпускаю кнопку на телефоні й очікую на жінку. 

– Щось потрібно?

– Ти досі не принесла мені розклад на другу половину дня.

– Вибачте, зараз принесу! – Виходить з кабінету і майже відразу повертається. – Ваш розклад… 

– Аманда, будь уважніше, я не можу постійно робити все за тебе. 

– Вибачте, – опускає голову. 

– Йди до себе. 

– Вибачте. 

Я взяв її на роботу, бо вона мала гарні відгуки з минулої роботи, але тепер мені здається, що вона заробила їх не дуже чесно. 

♤♤♤

Рівно о сьомій вечора я вже сидів у ресторані й чекав на Делайлу. Не дуже хочу зустрічатися з нею, але Ліам один з перших моїх інвесторів, тож я просто не можу відмовити йому. У цьому ресторані я ще не був, тут все виконано у темних тонах. Багато чорного кольору, що прямо таки дратує. 

– Адам? – Переводжу погляд на жінку. – Я Делайла! 

– Вітаю, – сідає за стіл. – Я нічого не замовляв..

– Нарешті я зустрілася з тобою! Стільки разів бачила у новинах, і от, ти сидиш переді мною. 

Ніяково посміхаюся, бо мені досі не зрозуміло, що вона хоче від мене. Навіщо моделі ставати інвестором посередньої виноробні? Щось це дуже підозріло. 

– Не думав, що я такий популярний.

– Ще й як! Я слідкувала за тобою з моменту, як ти відкрив власну виноробню. – Відкладає меню, ніби воно їй геть не цікаве. – Адам, мені так шкода.

– Ти про що?

– Твоя наречена втекла від тебе. Тоді напевно дуже боляче. 

Цього тільки бракувало. Я сподівався більше не згадувати про Келі, а тут вона напряму каже мені про неї. 

– В неї були причини для втечі. 

– Які можуть бути причини для втечі від такого красунчика? – Стискаю кулаки. Мені не подобається ні цей вечір, ні ресторан, ні жінка, що сидить навпроти мене. 

– Делайла..

– Можна просто Дел. 

– Делайла, я вдячний за увагу до мого бізнесу та мого вина, але я не впевнений, що хочу бачити тебе серед інвесторів. – Вирішую не продовжувати цю розмову. 

– Це через те, що я згадала Келі? 

– Так, саме через це. 

– Ти досі не забув її? – Встаю з-за столу. 

– Це грубо, але я піду першим. 

Жінка стає на моєму шляху. 

– Давай почнемо розмову з початку? 

– Дел, я не бачу у цьому сенсу. 

Стискає щелепу, потім робить крок до мене і цілує. Секунди три я стояв в шоці від її дій, але потім відійшов. 

– Тепер я точно не хочу бачити тебе. 

– Адам, я не хотіла.. – Далі я вже не слухав її, бо мою увагу привернула жінка, що стояла біля входу. 

Каштанове волосся, окуляри для зору, звичайний одяг, точно не для походу в такий ресторан. Вона дивилася на мене й посміхалася. Бути не може. Починаю йти до неї, але мене зупиняє Делайла.

– Розмову закінчено! – Вириваю руку з її хватки і хочу підійти до загадкової жінки, але вона вже зникла. 

Вибігаю на вулицю в надії побачити жінку там, але єдине, що я побачив, це машину, яка виїхала з парковки. 

Чому вона настільки схожа на Келі? В мене звичайно перший місяць була параноя, що я всюди бачив її, але зараз це точно була не параноя. Жінка в окулярах – це копія Келі. Якщо й не сама Келі.