Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Сівши в машину я якийсь час просто сидів з заплющеними очима і згадував незнайомку в окулярах, але чим більше думаю, тим більше вона схожа не Келі. Вона повернулася? Чи це знову моя паранойя? Не хочу щоб це була параноя. Хочу знову побачити Келі, дізнатися, що вона в порядку. 

Прийшовши до тями я виїхав до будинку. Завтра потрібно їхати на острів і перевірити все на виноробні, тож сьогодні маю виспатися. По дорозі я двічі потрапляв в затор, тому їхав довше ніж зазвичай і це роздратувало мене. 

Під'їхавши до будинку я побачив чорну машину біля будинку Келі. 

– Що це?  – Сам до себе. 

Паркую свою і йде до той машини. Серце шалено калатає, можливо це вона приїхала додому? Але світло не світитися. Підійшовши ближче я нарешті впізнав машину. Це моя машина, я віддав її Келі, коли та тікала. Проводжу рукою по волоссю і намагаюся відчинити двері. Вони відчиняються. Ключі лежать на сидінні водія. Забираю їх і сідаю в салон. Перевіряю дзеркало і знаходжу записку. Я знав, що вона буде тут. Келі любила дивитися у дзеркало, коли ми їздили на машині. 

«Дякую. Повертаю в тому стані, як ти мені позичив.» 

Все. Більше нічого не написала. Опускаю голову на кермо. Чорт. Жінка в окулярах все ж таки була Келі. Чорна машина, що виїхала з парковку, це була ця машина. Чому вона повернулася? Дізналася, що її батько живий? Хоче знову спробувати вбити його? 

Стукіт у вікно машини. Дивлюся хто там. 

– Ти чого тут?

– Машина… Це ж та машина? – Трейсі оцінює машину. 

– Так. Але ти чому тут? 

Дістає телефон і показує мені повідомлення. 

«Привіт. Я знаю, що не заслуговую на вибачення. Люблю тебе, Трейсі. Скоро побачимося ♡» 

– Вона повернулася, – ховає телефон. – Я вб'ю її, як тільки побачу. 

– Келі приходила до ресторану, де я вечеряв. 

– Ви говорили? – Ставлю машину на сигналізацію. 

– Ні. Вона побачила мене з жінкою і пішла. 

– З жінкою? 

– Не питай. 

Після втечі Келі, Трейсі ходила до її будинку майже щодня і сподівалася, що це лише жарт. Потім я розповів про машину й з того моменту ми якось потоваришували. 

– Отже, Келі повернулася. Навіщо? 

– Дізналася, що батько не помер? 

– Можливо. Ти знаєш, де Метью зараз? – Заходимо до мого будинку. 

– У якомусь пансіонаті для хворих на алкоголізм.

– Я знайду його і спробую поговорити, – каже Трейсі. 

– Келі змінила зовнішність. Тепер вона має пряме каштанове волосся і носить окуляри. 

Наливаю нам віскі з льодом. 

– Окуляри? Вона не любила їх. – Знизую плечима. – Дякую. 

– Вона і зброю не любила, за твоїми словами, та два постріли зробила і навіть не злякалася. 

– Вона тренувалася. 

Про це ми дізналися десь за тиждень після її втечі. Келі кожні вихідні ходила в тир і тренувалася. Вона дуже давно почала готуватися до зустрічі з батьком, але чомусь не вбила його, а лише поранила в руку. Поліція знайшла ніж під диваном з відбитками Метью, думаю вона просто захищалася. Метью не став писати заяву на Келі, а я дав трохи грошей, і ті закрили цю справу, як спроба пограбування. Метью отримав умовний строк, але за півроку потрапив до лікарні з алкогольним отруєнням, а звідти вже до пансіонату. 

– Я зла не неї, але я дуже хочу обійняти її, поговорити.. Я дуже сумую за Келі. 

Я мовчав, але всередині відчував теж саме, що і Трейсі. Перші два місяці я навіть спати нормально не міг, постійно згадував всі моменти з Келі, потім стало легше, але я постійно сумував за нею. Келі стала для мене більше, ніж просто помічниця. Я хотів, щоб вона справді була моєю нареченою. 

♤♤♤

На острів я прибув рівно о десятій ранку. Погода була неймовірна та ясна, ідеально для виноградника. 

– Привіт! – Мене зустрічає Ебігейл. Вони з чоловіком залишилися жити на острові, бо звикли до цього місця. 

– Привіт, як тут справи? 

Крокуємо по вологій землі. 

– Все спокійно, як і завжди. – Посміхається. 

– Це ж чудово. 

Ебігейл стала для мене мов старша сестра за цей час. 

Перевіривши всі процеси роботи, – все працює ідеально, – я пішов до будинку Ебі. Генрі фарбував забор. 

– Привіт.

– Привіт, Адаме, – обмінюємося рукостисканням. – Як там виноробня? 

– Все чудово, бо ти там керуєш. 

Генрі продав мені виноробню, але я запропонував йому роботу керуючим, оскільки буду далеко від острова, а він живе тут. Чоловік радо погодився, тож тепер в мене ідеальний керуючий на виноробні. 

Ебігейл готувала щось, і пахло це щось, дуже смачно. 

– Ти голодний? 

– Дуже. – Сідаю на стілець. 

У будинку щось змінилося. Мабуть знову переставили меблі. 

– Точно, Адам! – Підходить до мене. – Ти чому не сказав, що твоя помічниця тепер займається пивоварінням? 

– Яка помічниця? 

– Ну та.. Ви з нею ще у воду впали! 

– Келі? 

– Так, вона, – б'є мене в плече. – Міг і сказати, що вона буде працювати на острові! Я була шокована зранку, коли вона прийшла і принесла нам випічку! Вона звичайно пофарбувала волосся, але я впізнала її. 

– Сьогодні? – Встаю. – Де тут пивоварня? 

– А ти не знав?

– Ебі, де вона? 

– Та тут не так далеко.. йди прямо, там і побачиш знак пивоварні..

Я вибіг з будинку і побіг туди, куди сказала Ебігейл. Цього разу я не можу не побачити Келі. 

Важко дихаючи я зупинився біля напису “Пивоварня”. Довкола все виглядає занедбаним, навіть не скажеш, що це місце досі працює. Я увійшов до амбару і зрозумів, що це тільки зовні все виглядає занедбаним. Всередині все чудово облаштовано. 

– Є хтось? – Все ж таки не можна так заходити на чужу власність. – Келі? 

– Ви хто? 

До мене вийшов хлопець, йому десь не більше двадцяти років, виглядає дуже молодим.