Читати книгу - "Світован. Штудії під небесним шатром"

Ще була така капость, як кроти. В їх нори ми глибоко пхали шматини, змочені нафтою. Добре заливати їх і водою, бо кріт любить сухі, теплі й тихі місця. Не поткнеться туди, де в землю буде встромлено кілочки з бляшаними вертушками. Віднаджує кротів і кінський біб; ми насадили його там, де вони силою пхалися.

Руді мурашки дуже помічні саду, нищать шкідників більше, ніж людські руки. А от чорна садова мурашка чинить шкоду, бо розселяє по пагонах і листю попелиць, котрі висмоктують із рослин соки. Ці мурашки радо ласують медвяною росою, яку випускають попелиці. Тому вони їх «пасуть» і оберігають від божих корівок, що поїдають тлю. Відганяють цих мурах запахущі кріп, кмин, стокротки і нагідки. А біля їх гніздовищ треба залишати грудки хлібної кваші з медом. І вони невдовзі щезнуть.

Зате неоціненну поміч несуть садам їжаки, ящірки, жаби, птиці. А про бджоли й казати що! Там, де літають «божі мухи», там здоровіша царина і для дерева, і для людини. Аби принадити їх, ми рясно насіяли люпин, дзвіночки, божі ружі, резеду, оман, бурачок і собаче мило. До речі, ця мильнянка не гірша за куповане пахуче мило. По роботі ми розтирали її квітки й листя у воді на мильну піну, яка добре відмивала земний бруд, заживляла тріщини. Руки після такого миття ставали чисті до білості.

Отже, ми були не тільки збирачами, але й садівничими. А це вже був чин прилучення до земного відтворення. І він, мій навчитель, охоче відкривав мені цю предковічну радість. («Життя наше тече безупинно і перетікає в инші життя, як усе перетікає в Природі, і кождої ярі народжує нових дітей у славу свою». З синього зошита).

Наші «маленькі діти» зав'язувалися і сходили зеленою паростю, пили воду і тяглися до сонця, цвіли, тужавіли, запалювалися й просилися до рук. І Світован торкався їх, лагідно водив пучкою по стеблах. Перед посівом, пригадую, грів руки і змащував їх смальцем. А коли вруна ось-ось мали проклюнутися, шепотів до них: «Тужтеся, тужтеся скоро вже на волю». Чи потім: «Тягнися, тягнися, вирівнюйся». Лагідне слово, приязний погляд, пестливі доторки були наче продовженням клопітної роботи.

— Гадаєш, для землі головне — вдобриво? Не менше живить її доброта твоїх рук, прихильність твого серця. Її пам'ять береже се… Звідки в землі пам'ять? Земля — се тіла людей, живноти й зела. Вона давня і мудра, як світ. А ми дочасно ходимо по ній. Не дерева, що розхитуються, роблять вітер, а вітер розхитує дерева. Не земля для нас, а ми для неї.

І я поступово почав розуміти, що дерево для нього є дечим більшим, ніж дерево. І травина є чимось іншим, ніж просто напоєне земною вологою стебло. Все для нього було живим. Навіть огонь. Якось я довго мордувався, розпалюючи відсирілі тріски. «Не горить? — запитав старий. — Дай йому соли». Я кинув жменьку — і полум'я весело загоготало.

Ніколи не забуду приявного відкриття для мене цієї «живости». Я поливав капусту, що росла табунцем під ліщиновим плотиком, а він тулив пізні щепи на грушу. Раптом попросив мене присісти, і сам нахилився. Тоді кривим ножем-чепеликом навідліг протяв хрусткий качан капусти. І запитав:

— Ти щось учув?

— Так, ніби рипучий скрик.

— Це одне. А запах, запах уловив?

Я гадав, що мені вчулося: легкий гіркуватий пах війнув над грядкою.

— Що це було? — запитав я.

— Зранена головка дала знати посестрам про біду, й инші здригнулися в передчутті напасті.

Не самим лише сонцем гріється зело, не самою лише водою напувається, не самою землею годується. Підживляється любов'ю живого світу. І ми теж у цій живій сув'язі. Одна рука бере — інша дає. Вруна беруть нашу силу в роботі і повертають її плодом. Любимо ж ми рослини, тварин і речі не тільки за те, що їх можна спожити. Вони — як ознака нескінченності і обновлення сущого. І ця предковічна любов тягнеться незримою ниткою від зародження Божого світу. Бо й ми крихта його.

З кумедною лагідністю ставився він навіть до бур'янів. Бо не менше від них користі, ніж шкоди на городі. Лободу, кропиву, яглицю (він називав її снитка), бугилу ми сікли в салатку. Деякі бур'яни приваблюють птиць і бджіл, борються з тлею. Чи просто радують око в садових міжряддях — кислиця, польова фіалка, повійка, плющ, очний цвіт. А якісь мають лікувальну силу («Може, воно якраз висіялося під ноги, щоб злікувати тебе»).

В пориві захоплення якось я назвав його старим книжним словом — садівничий.

— Садівничий у нас Один, — ухилився він. — А я хіба що служебник саду. Себто слуга.

Біля нього я й сам зачерпнув чимало землеробських напуттів. Сіяти треба лише в «жіночі дні» — середу, п'ятницю, суботу. Якщо кумкають жаби, ліпше не сіяти. Нездоровий теж нехай не сіє. Якщо маєш борг, добре б його віддати в цей день. Перед цвітінням утримуватися від поливу. Бур'ян на грядках підсікати ще до того, як зацвів. Чорну смородину поливати щедро. Молодій малині не давати виганяти вище, як на метр. Видаляти прикореневу порість у дерев. З настанням холодів прищипувати молоді пагони в саду. Щоб часник не гнив у землі, дати в лунку ложку піску. Виполотий бур'ян треба спалювати. Добрива давати не під стовбур дерева, а там, де закінчуються гілки, під молоде коріння…

«Ліниве» дерево можна примусити зародити. Для цього треба видалити вузеньку смужку кори по кільцю, рану замастити садовим варом. Сонячний опік, заячі зуби та інше наносять дереву рани. Світован їх лікував щавлем. Подрібнював траву разом із коренем і накладав товстим шаром, зав'язував мішковиною.

Шкідників рослин можна звести самими ж рослинами. Відвари і настої чорнобривців помічні від тлі, нагідки і цибулинового лушпиння — від кліщів, пижма і полину — від гусені, стручкового перцю — від слимаків, ромашки — від довгоносика, лопуха — від пильщиків. А тютюнова крихта, кип'ячена півгодини, зарадить майже від усіх садово-городніх пожирателів. Добре мати в саду хоч невеличку водойму, бо жаби поїдають слимаків та равликів.