Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вовк Ларсен протягло й насмішкувато свиснув.
— Ну, то як же її хоч звуть? — спитав він.
— Не знаю, — відповів я. — Вона спить. Дуже виморилась. Я гадав, що почую від вас щось нове. Що це за судно було?
— Поштовий пароплав «Токіо», — відказав він коротко. — Йшов із Фріско до Йокогами. Розбило цим тайфуном. Стара помийниця. Зразу пустила воду, наче решето, їх носило чотири дні. То ви й не довідалися, хто вона — дівчина, жінка чи вдова? Ну-ну…
Він глузливо покрутив головою і глянув на мене сміхотливими очима.
— Чи ви… — почав я. Мене поривало запитати, чи він збирається доправити цих людей у Йокогаму.
— Що я? — перепитав він.
— Що ви думаєте зробити з Лічем і Джонсоном? Він похитав головою.
— Я, Гампе, й сам ще не знаю. Бачте, разом з урятованими людей у мене тепер досить.
— Вони ж, мабуть, натерпілися доволі під час цієї втечі, — сказав я. — Чому б вам не змінити свого ставлення до них? Візьміть їх на шхуну й поводьтесь із ними по-людському. Коли вони й спробували втекти, то їх доведено до цього.
— Хто ж їх довів? Може, я?
— Ви, — відповів я рішуче. — І попереджую вас, Ларсене, що я можу забути свою власну любов до життя і вбити вас, якщо ви знущатиметеся з цих бідолах.
— Славно! — вигукнув він. — Я починаю пишатись вами, Гампе! Ви таки стали на власні ноги. Ви тепер цілком самостійна людина. Ваше лихо було в тому, що вам у житті все легко давалося. Але ви розвиваєтесь, і це мені до вподоби.
Голос його раптом змінився, а обличчя споважніло.
— Ви вірите в обіцянки? — спитав він. — Святі вони для вас?
— Авжеж, — відповів я.
— Тоді укладімо умову, — провадив далі цей незрівнянний артист. — Якщо я пообіцяю вам навіть пальцем не торкнути Ліча й Джонсона, то чи ви, в свою чергу, пообіцяєте мені відмовитись від замаху на моє життя? Тільки не думайте, що я боюся вас, ні, ні, — поквапливо додав він.
Я насилу вірив тому, що почув. Що це на нього найшло?
— Ну, то як? — спитав він нетерпляче.
— Згода, — відповів я.
Він простяг мені руку, і я щиро стиснув її, але можу заприсягтися, що в ту мить диявольський глум блиснув у нього в очах.
Ми перейшли на завітряний борт. Шлюпка була зовсім близько. Втікачам доводилося скрутно. Джонсон стернував, Ліч вихлюпував воду. Ми доганяли їх, шхуна йшла вдвічі швидше за шлюпку. Вовк Ларсен махнув Луїсові відхилитися трохи вбік, і ми пролетіли на якихось двадцять футів від шлюпки з навітряного боку. «Привид» на мить закрив її від вітру. Вітрило опало й залопотіло, а шлюпка вирівнялась, і обидва матроси метнулись від борту на середину. Шлюпка втратила хід, і коли нас підняло високо на гребінь, вона ковзнула в провалля між двох хвиль.
В ту мить Ліч і Джонсон зустрілись очима зі своїми товаришами, що з'юрмилися біля борту на шкафу ті. Ніхто до них не озвавсь. В очах своїх товаришів вони були вже неживі, і між ними зяяла безодня, що відокремлює живих від мертвих.
За мить вони опинились уже навпроти юта, де стояли Вовк Ларсен і я. Тепер ми падали поміж хвиль, а шлюпку викинуло на гребінь. Джонсон глянув на мене, і я побачив його похмуре змарніле обличчя. Я махнув йому рукою, і він відповів на привітання, але якимсь безнадійним, розпачливим рухом. Він ніби прощався зі мною. Я не міг зустрітись очима з Лічем, бо той дивився на Вовка Ларсена, але його обличчя, як і раніше, палало страшною ненавистю.
Незабаром вони лишились у нас за кормою. Вітер раптом напнув вітрило і так накренив вутле суденце, що здавалося, наче воно ось-ось перекинеться. Білий хребет хвилі піднявся над ним і розсипався сніжно-білим порохом. Тоді напівзатоплена шлюпка виринула. Ліч вихлюпував воду, а Джонсон із сполотнілим, переляканим лицем наліг на стерно.
Вовк Ларсен різко засміявся мені в вухо і пішов до навітряного борту. Я гадав, що він дасть наказ лягти в дрейф, але судно йшло далі своїм курсом, ніякої команди капітан не віддав. Луїс незворушно стояв за штурвалом, але я помітив, як матроси, що купчилися спереду, тривожно поглядають у наш бік. Тим часом «Привид» ішов усе далі, і шлюпка зменшилась уже до ледь помітної цяточки, коли раптом пролунав голос Вовка Ларсена — він звелів повернути на правий галс.
Ми пішли назад, назустріч шлюпці, що змагалася з хвилями; врешті було спущено бом-клівер, і ми лягли в дрейф з навітряного боку, милі за дві від неї. Мисливські шлюпки не пристосовані плисти проти вітру. Вони мусять триматися навітряного боку, і коли вітер свіжішає, він жене їх просто до шхуни. Але тепер, серед цієї дикої стихії, для Ліча й Джонсона не було іншого порятунку, крім «Привида», і вони почали відважний бій із вітром. Серед високих хвиль вони насилу посувалися вперед. Щохвилини їх загрожувало затопити. Знов і знов бачили ми, як шлюпка влітала на білопінні хребти величезних хвиль, втрачала хід, і її відкидало назад, мов той корок.
Джонсон був знаменитий моряк, шлюпку він вів так само вправно, як і шхуну. За півтори години він майже прибивсь до нас, вийшовши нам за корму і гадаючи дальшим галсом підійти до борту.
— То ви передумали? — буркнув Вовк Ларсен чи до себе, чи то до них, наче вони могли його почути. — Ви хочете назад, га? Ну що ж, підходьте.
— Стерно під вітер! — скомандував він Уфті-Уфті, що тим часом змінив Луїса за штурвалом.
Команда лунала за командою. Коли шхуна вивернулась під вітер, було попущено фока— і грота-шкоти. І саме тоді, коли Джонсон, нехтуючи небезпекою, віддав шкот, «Привид» рвонувсь уперед. Шлюпка пройшла в нас за кормою не далі як за сто футів. І знову Вовк Ларсен засміявся й махнув їм рукою: йдіть слідом за судном. Очевидно, він надумав погратися з ними, думав я, провчити не биттям, а на такий манір, хоч така наука для вутлого суденця була надто небезпечна — його щохвилини могло затопити.
Джонсон швидко повернув шлюпку і погнався за нами. Нічого іншого йому не лишалося. Навкруги на них усюди чигала смерть. Котрась із цих величезних хвиль рано чи пізно накриє шлюпку, перекотиться через неї — і край.
— Ото потерпають сердеги… Видима ж смерть, — шепнув мені на вухо Луїс, коли я йшов наперед, щоб дати наказ згорнути
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том третій», після закриття браузера.