Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Твори в двох томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в двох томах. Том 2"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в двох томах. Том 2" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 167
Перейти на сторінку:
в світі народів, здатних отак цінувати гумор.

Наступного дня, тільки-но благословилося на світ, я був біля джерела. Я вже застав там Мерліна, який трудився в поті чола, проте вологою і не пахло. Старий був у кепському настрої, і у відповідь на мої скромні натяки: мовляв, як чоловік не надто дужий, він даремно береться за гуж, він розв’язав свого язика й почав лаятись, як єпископ, — як французький єпископ доби Регентства[46].

Що ж до джерела, то воно жодних несподіванок для мене не таїло. «Джерело» виявилося звичайнісіньким колодязем, викопаним у звичайнісінький спосіб і викладеним звичайнісіньким камінням. Ні в тому колодязі, ні навіть у брехні, що створила йому славу, нічого дивовижного, а тим більше чудесного, не було; я таку брехню міг би придумати, рано-вранці спросоння, ще не розплющивши очей. Колодязь знаходився посеред темної кам’яної каплиці; капличні мури були прикрашені картинами релігійного змісту, в порівнянні з якими наші рекламні кольорові літографії — справжні шедеври; на них були зображені славнозвісні випадки чудесного зцілення водою, що відбувались якраз тоді, коли ніхто цього не бачив, — ніхто, крім ангелів. Ангели завжди з’являються на палубі, коли в морі має відбутися» чудо, — певно, для того, щоб потрапити на картину. Вони полюбляють це не менше за пожежників — якщо не вірите, перегляньте полотна давніх майстрів.

Каплицю, де знаходився колодязь, тьмяно, освітлювало кілька лампадок. Коли була вода, ченці витягали її за допомогою корби й цебра на залізному ланцюзі й виливали в кам’яні жолоби, якими вона витікала в кам’яні водоймища назовні. Ніхто, крім ченців, не мав права заходити до тієї каплиці. Але я ввійшов — з люб’язного дозволу мого побратима по ремеслу й підлеглого. Сам він до каплиці й не потикався, бо працював не головою, а заклинаннями. Якби він увійшов до того приміщення і скористався із своїх очей, а не з розладнаної психіки, то зміг би полагодити колодязь за допомогою звичайних засобів, а потім, як водиться, заявити, що сотворив чудо. Але цей старий бовдур належав до тих недоумкуватих чаклунів, які вірять у власне чаклування; а жоден чаклун, що дурить себе такими забобонами, ніколи не доможеться успіху.

Я гадав, що в колодязі відкрилася теча, що кілька каменів десь біля самого дна вивалилося й вода пішла в утворену діру. Змірявши ланцюг — він виявився дев’яносто вісім футів завдовжки, — я покликав двох ченців, замкнув двері, взяв свічку і звелів їм спустити мене у цебрі. Коли весь ланцюг розмотався, світло свічки підтвердило слушність мого припущення: частина мурування завалилась, утворивши велику провалину.

Я майже шкодував, що саме цей мій здогад підтвердився, бо в мене було ще одне припущення, більш придатне для чуда. Я пригадав, що в Америці, за багато століть по тому, раптово затихлий нафтовий фонтан оживляли за допомогою динамітних шашок. Якби виявилося, що колодязь висох із якихось інших причин, що не мали видимого пояснення, я міг би неабияк здивувати всіх, доручивши якійсь не дуже цінній особі кинути туди динамітну бомбу. Можливо, навіть Мерлінові. Але потреба в бомбі явно відпала. Що ж, не завжди все складається, як гадається. Та для ділової людини розчарування — спонука до пошуків нових шляхів. Я сказав собі, що поспішати нема куди, треба зачекати, а бомба ще може знадобиться. І вона знадобилась.

Коли мене витягли нагору, я вигнав з каплиці ченців і зміряв глибину колодязя волосінню. Колодязь був сто п’ятдесят футів завглибшки, а вода в ньому стояла зараз на рівні сорока одного фута. Я покликав ченця і спитав:

— Яка глибина колодязя?

— Не знаю, сер, мені цього ніхто не казав.

— А на якому рівні звичайно стояла в ньому вода?

— Майже до цямрин протягом усіх цих двохсот років: так свідчить переказ, успадкований нами від наших попередників.

Так воно, певно, й було, — принаймні до останнього часу. Це підтвердив свідок, якому я вірив куди більше, ніж ченцеві, — ланцюг на корбі: лише кінець його впродовж двадцяти-тридцяти футів блищав, а решта була заіржавлена і, певно, ніколи не опускалась у воду. А що ж відбулося тут того першого разу? Безперечно, якийсь практичний чолов’яга спустився в колодязь і замурував місце течі, а потім прийшов до абата й сказав, що з навіяння божого дізнався: якщо гріховну купальню буде зруйновано, свята волога повернеться. А тепер стіна колодязя знову завалилась, і ці йолопи знову молилися б, і влаштовували б процесії, і гатили б у дзвони, чекаючи небесної помочі, поки самі не висохли б і вітер не розвіяв би їхній прах, — і нікому з них не спало б на думку опустити в колодязь волосінь чи залізти в нього й подивитися, що, власне, сталося. Ох і важко ж це — відучитись від звичного способу мислення! Адже ми успадковуємо його як будову тіла та риси обличчя; якщо в людини за тих часів з’являлася думка, якої не було в її предків, починали підозрювати, що вона незаконнонароджена. Я сказав ченцеві:

— Наповнити водою висохлий колодязь — нелегке чудо, але ми спробуємо сотворити його, якщо у брата Мерліна нічого не вийде. Брат Мерлін дуже вправний чародій, але тільки для родинного кола: за межами вітальні його фокуси не варті ламаного цента, а в такій справі, як оця, — і поготів. Але тут немає нічого ганебного: зрештою, чарівник, здатний відживити колодязь, може навіть відкрити готель.

— Готель? Щось я, здається, не чув…

— Про готелі? Це те, що ви звете заїздами чи корчмами. Людині, яка вміє упоратися з таким чудом, під силу й керівництво готелем. Я можу зробити таке чудо, воно мені до снаги, але не буду від вас приховувати: щоб сотворити його, треба напружити всі свої надприродні сили — геть усі до останку.

— Вже хто-хто, а ми, ченці, знаємо це: минулого разу, кажуть, на чудодійне лагодження пішов цілий рік. Та хоч би як там було, ми молитимемо бога, щоб він послав вам успіх.

З погляду ділового, це була вдала ідея — пустити чутку, ніби відновлення джерела справа надзвичайно важка. Скільки нікчемних дрібниць реклама роздуває до велетенських розмірів! Цей чернець запам’ятає, які труднощі чекають на мене, рознесе таку чутку якнайдалі, й через кілька днів я стану героєм дня.

Повертаючись опівдні додому, я зустрів Сенді. Вона щойно відвідала самітників.

— Я б теж хотів їх оглянути, — сказав я. — Сьогодні середа. У них бувають денні спектаклі?

— Що саме, сер? Я, даруйте, не зрозуміла.

— Денні спектаклі. Вони працюють після обіду?

— Хто?

— Самітники, хто ж іще.

— Працюють?

— Еге ж, працюють!

1 ... 43 44 45 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в двох томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в двох томах. Том 2"