Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Місто біля моря 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто біля моря"

201
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місто біля моря" автора Володимир Павлович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 119
Перейти на сторінку:
крихкість дає.

— А треба спершу відлити деталь, а потім відпалити її в руді спеціальній… у марганцевистій руді, здається, — сказав я, пригадуючи оповідання нашого інструктора Козакевича.

— Ага, відпалити! — ще більш пожвавішав директор, і на обличчі його заграла радісна усмішка. — В тому-то й закваска! Я, брат, з цим відпалом другий рік морочусь, вважай, з того часу, як мене робітнича маса червоним директором висунула. В англійців ми після революції цей завод відібрали, а вони, тікаючи з білими, усі виробничі секрети з собою завезли. Думали, пропадемо ми без їхньої допомоги. І ми метикуємо помаленьку самі, що до чого. Оце докопуємося зараз до секретів відпалу з наукової, так би мовити, точки зору, щоб не провадити ливарну справу навмання. Я хочу і доможусь того, щоб у мене на заводі чавун був такої ж ковкості, як залізо. Розумієш? Щоб, коли селянин стане нашою жаткою пшеницю жати і наїде випадково на камінь, нічого з нею поганого не трапилося. Щоб зуб’я не посипались! А зуб’я ці, брат, — велика штука. Вони ножі від всякої капості оберігають. Розумієш? І от я хочу, щоб український селянин дякував нам за наші жатки! Мало базікати про змичку міста з селом. Змичка, вона в отаких зуб’ях теж міститься! — І директор погладив іржаву деталь, як живе кошеня. — Ну, а тебе, молодий чоловіче, чого навчали? — спитав він, перевівши погляд на Сашка Бобиря.

— По слюсарству п’ятий розряд дали, але я найбільше люблю мотори розбирати… — сказав Сашко.

— Навіть мотори розбираєш? От герой! Ну, а хто ж після тебе їх складати буде? — І директор, хитро посміхаючись, глянув на Бобиря.

— А я сам і складу, коли треба. Який, дивлячись, мотор. Якщо, скажімо, від мотоцикла типу «Самбім» — дуже навіть просто, — не втримався Сашко, щоб не похвалитися перед директором заводу.

— Доведеться, значить, тебе у ріс направити, — вирішив директор.

— У який такий «ріс»? — голос Сашка помітно затремтів.

— Це у нас зветься: «Ремонтно-інструментально-силовий». А для зручності вимови: ріс. Цей цех всі інші майстерні обслуговує.

Проглядаючи ще раз наші путівки, директор сказав:

— Отже, молоді люди, правдами чи неправдами, а все-таки на завод я вас візьму. Чого це, ви запитаєте мене, така ласка? А того, що в нашій країні, і тут є ще безробіття. Людей багато, а заводів поки що мало. Але вірю твердо: явище це тимчасове. Дуже скоро ми і безробіття позбудемось, заводи нові збудуємо, і, можливо, ніхто й не повірить, що було колись при Радянській владі безробіття. Але зараз воно є… Так от: сьогодні пройдіться в цехи, оформіться, а завтра, по гудку, прошу з’явитися до майстрів. Коли б ви були тутешні, я послав би вас у чергу, на біржу. Однак доводиться, повторюю, робити виняток. Але працювати чесно, на совість! Зрозуміло? Не прогулювати і не запізнюватись! Наш завод — радянський. Зрозуміло? Англійського капіталіста Джона Кейворта ми в Лондон вигнали і в свої руки діло його, нашим горбом нажите, взяли. Для своєї ж користі ми повинні хазяйнувати й берегти завод. Таких робітників, які по-хазяйському ставляться до свого заводу, у нас цінять і поважають… Комсомольці серед вас є?

— Ми всі комсомольці, — похопився сказати Бобир. — А Василь у нас навіть членом бюро був!

— Тим краще! — зрадів директор. — Комсомолята нам дуже допомагають. Коли оформитесь у цехах, сходіть у ЗЗК, до Головацького, станьте на облік і починайте нове життя.

Ми влаштовуємося

Хазяйка видала нам три довгих полотняних мішки. Удвох з Маремухою ми набили їх колючим, пересохлим сіном і, зашивши дратвою, приставили матраци до сарайчика, в якому мекала коза, чекаючи тієї години, коли нарешті її стануть доїти.

Підлогу в нашій кімнаті Агнія Трохимівна хотіла помити сама, але ми, призвичаєні до цього діла ще в гуртожитку, вирішили обійтися без її допомоги. Маремуха тягав на гору в цинковому відрі холодну, жорстку воду з маленького колодязя, викопаного у дворі, а я, роззувшись і підкачавши холоші, драїв мокрою ганчіркою розсохлі дошки. Потім помив віконце. Як тільки шибки були витерті, в кімнаті одразу посвітлішало, і радісніше стало на душі від цілковитої чистоти навколо.

У сусідньому будинку, який видно було із-за густої зелені і який виходив своїм фасадом до моря, грали на роялі. Вікна в тому будинку були відчинені, і звуки рояля долинали в наш мезонін, змішуючись з меканням кози і шумом близького моря, яке надвечір стало заспокоюватися.

— Чисте вікно яке! Навіть шибки не видно! — сказав Петро, розглядаючи мою роботу.

— Тягни матраци! — розпорядився я, підбадьорений похвалою товариша.

І поки Петро тягав матраци, я примірився, як ми їх покладемо. Свій матрац я вирішив покласти біля самого віконечка. «Холодно вночі буде, зате свіже повітря. І гудок заводський почую перший».

У кімнаті приємно запахло сосновими дошками, сіном.

Прислухаючись до звуків рояля, я з тривогою ловив себе на тому, що мені хочеться якомога швидше прогаяти час, що лишався в нас до завтрашнього ранку — до першого райку нашої роботи на заводі!

У пам’яті моїй з усього побаченого на заводі, якщо не вважати розмову з директором, лишився тільки довгий і курний прохід ливарного цеху. Цим проходом я дійшов до цехової конторки. Далекі відблиски чавуну, який випускали з вагранки, дрібний стукіт формувальних машин, удари сигнального дзвона, вищання талей, якими підіймали формувальники важкі опоки біля цехової конторки, — усе це так приголомшило мене, що я навіть як слід не роздивився, як працюють мої майбутні товариші — ливарники.

Як не схожий був цей величезний цех, вкритий заскленим низьким дахом, на малесеньку ливарню нашого фабзавучу, де завжди панувала тиша і прохолода і навіть у дні плавок не було шуму!

Змінний майстер Федорко, якого я застав у цеховій конторці, низенький чоловік років сорока, з обличчям червоним і обвітреним та ріденькими вигорілими бровами, нітрохи не здивувався, коли я дав йому записку від директора. А може, йому подзвонили до мого приходу із заводоуправління?

Федорко записав мене у цеховий табель, видав робочий номерок, тимчасову перепустку і пообіцяв:

— А на машинку поставлю завтра!

— Але ж я ніколи не працював на формувальних машинках, — сказав я майстру тихо. — Я на плацу працював… А що, хіба плацового формування у вас нема?

— Пристосуєтесь, — коротко відрубав майстер. — Два тижні випробування — великий строк. І все. І ні слова більше.

— До побачення! — тільки і лишалося мені сказати і вийти.

Насилу розшукав я біля приміщення заводоуправління будиночок, де, як сказав мені зустрічний робітник «орудують комсомолісти».

«Прочитавши на дверях напис: «Загальнозаводський колектив комсомолу», я негайно

1 ... 43 44 45 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто біля моря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто біля моря"