Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Понад 160 назв творів М. Скрипника ввійшли у 1929—1931 pp. в зібрання його статей і промов у п'яти томах, яке не вдалося завершити. Зважаючи на внесок у розвиток вітчизняної науки, його було обрано академіком АН УРСР і АН БРСР

Праці М. О. Скрипника

Статті й промови. – Т. 2. – Ч. І. Національне питання. – Харків, 1929.

Статті й промови. – Т. 1. Пролетарська революція на Україні. – Харків, 1930.

Статті й промови. – Т. 4. – Ч. І. Питання соціалістичної освіти. – Харків, 1930.

Статті й промови. – Т. 5. Література й мистецтво. – Харків, 1930. – 289 с.

Статті й промови. – Т. 2. – Ч. 2. Національне питання. – Харків, 1931.

Статті й промови з національного питання. – Мюнхен, 1972.

Вибрані твори. – К., 1991.

Бібліографія творів М. О. Скрипника // Скрипник М. О. Вибрані твори. – К., 1991.

Література про М. О. Скрипника

Бабко Ю. Солдат партії (Про М. О. Скрипника). – К., 1962.

Бабко Ю., Білокобильський І. Микола Олексійович Скрипник. —К., 1967.

Білокінь С. Нарком // Літературна Україна. – 1987. – 10 грудня (Сторінки історії Української РСР: факти, проблеми, люди). – К., 1990.

Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник. – К., 1987.

Замковий В. П. Микола Скрипник: сторінки політичної біографії // Про минуле заради майбутнього. – К., 1989.

Кошелівець І. Микола Скрипник. – Мюнхен, 1972.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

Мацевич П. Микола Скрипник. Біографічна повість. – К., 1990.

Мельниченко В. Ю. Бойовий загін єдиної ленінської партії. – К., 1978.

Мейс Д., Солдатенко В. Ф. Національне питання в житті й творчості Миколи Скрипника // Український історичний журнал. – 1996. – № 2; № 3.

Нечай П. Ім'я і доля. Героїчні і трагічні сторінки біографії М. О. Скрипника // Київська правда. – 1989. – 12, 14, 15 лютого.

Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. 5—12 июля 1918 года. Протоколы. – К., 1988.

Пиріг Р. Я., Шаповал Ю. І. Микола Скрипник: хроніка загибелі // Політика і час. – 1991. – № 4.

Світова та вітчизняна етнодержавницька думка (У персоналіях). – К., Донецьк, 1997.

Скрипник Марія. Воспоминания об Ильече (1917—1918 гг.). – М.—Д., 1927.

Скрипник Микола Олексійович. До 125-річчя з дня народження. Матеріали «круглого столу» в Інституті історії України 24 січня 1997 р. – К., 1998.

Солдатенко В. Ф. М. О. Скрипнику 1918 році // Скрипник Микола Олексійович. До 125-річчя з дня народження. Матеріали «круглого столу» в Інституті історії України 24 січня 1997 р.-К., 1998.

Солдатенко В. Ф. Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника. – К., 2002.

Солдатенко В. Ф. У пошуках соціальної і національної гармонії. – К., 2006.

Шляхами заслань та боротьби (Документи до життєпису т. Скрипника). – Харків, 1932.

«Добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської республіки»

(Федір Андрійович Сергеев)

Професіональний революціонер, відомий радянський, партійний і державний діяч походив із селянської родини. Народився він 7(19) березня 1883 р. в с Глібове Фатіжського повіту Курської губернії. Однак невдовзі батьки переїхали до Катеринослава, де зайнялись підрядними будівельними роботами. Хлопчик навчався спочатку в приватній школі, а потім в реальному училищі, після закінчення якого 1901 р. вступив до Московського вищого технічного училища. Тут Ф. Сергеев прилучився до студентського руху, вступив до РСДРП і вже 1902 р. був заарештований, відправлений до Воронезької в'язниці, а після цього засланий в село Федорівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Восени 1902 р. молодий революціонер відправився за кордон, де в Парижі деякий час був слухачем Вищої російської школи суспільних наук, заснованої ліберальним професором М. Ковалевським.

Повернувшись навесні 1903 р. в Росію, Ф. Сергеев витримав екзамени до Петербурзького політехнічного інституту (з московського вузу його після арешту виключили), однак не був зарахований через неблагонадійність. Поїхав на південь, працював помічником машиніста на Катеринославській залізниці. З 1904 р. став професіональним революціонером. За ним міцно закріпився псевдонім Артем, який став по суті прізвищем. Невдовзі Ф. Сергеев був заарештований і після звільнення з Миколаївської в'язниці у лютому 1905 р. прибув до Харкова. Тут він увійшов до комітету РСДРП, швидко став одним з керівників Харківської організації більшовиків, вів підпільну революційну роботу. Брав участь в IV (Об'єднавчому) з'їзді РСДРП, потім знову короткий час перебував у Харкові, але невдовзі переїхав для нелегальної роботи на Урал, де доклав зусиль до зміцнення місцевих більшовицьких організацій у боротьбі з меншовиками і есерами. В березні 1907 р. був заарештований і після кількох місяців слідства близько двох років відбував покарання в Миколаївських арештантських ротах, відомих своїм надсуворим режимом. Наприкінці 1909 р. Ф. Сергееву присуджують заслання до Киренського повіту Іркутської губернії. Звідти він у серпні 1910 р. втік через Японію до Харбіна. Працював кулі, прикажчиком в пекарні, організовував для російських емігрантів комуну.

В середині 1911 р. Ф. Сергеев виїхав до Австралії. Працював чорноробочим, вантажником, найманцем на плантаціях. Розвинув енергійну діяльність серед російських емігрантів, брав участь в австралійському профспілковому, соціалістичному рухах, з червня 1912 р. налагодив випуск газети «Австралийское эхо», а після її закриття властями – газету «Жизнь рабочего», вів інтенсивну усну пропаганду й агітацію. Щоб мати більше можливостей для впливу на політичне життя в країні, прийняв австралійське громадянство.

Після Лютневої революції з великими труднощами через Шанхай повернувся до Росії. Прибувши з Владивостока до Петрограда, за погодженням з ЦК РСДРП(б), поїхав на початку липня 1917 р. до Харкова, де відразу був введений до складу комітету більшовиків, 10—12 липня брав участь в обласній конференції РСДРП(б) Південно-Західного краю (Київ), 13—15 липня – в обласній конференції більшовиків Донецького і Криворізького басейнів (Катеринослав). На цій конференції Ф. Сергеева обрали членом обласного комітету РСДРП(б), а на його першому засіданні – секретарем обкому партії. Брав участь як делегат від Харківської організації в роботі VI з'їзду РСДРП(б) і був обраний членом Центрального Комітету партії.

На момент безпосереднього вирішення питання про владу Рад в Україні Ф. Сергеев став одним з найвпливовіших більшовицьких діячів регіону, мав незаперечний авторитет у Донецькому і Криворізькому басейнах. Партійні організації цього регіону займали дедалі осібнішу позицію щодо загальноукраїнських проблем, виношували плани вичленення Донецько-Криворізького басейну зі складу України і приєднання його до Радянської Росії. Не в останню чергу