Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Щодо І Всеукраїнського з'їзду Рад і сформованих ним органів влади Української радянської республіки Ф. Сергеев зайняв подвійну позицію. З одного боку, саме він запросив більшовиків і представників деяких інших лівих політичних течій переїхати до Харкова з Києва, де спроба проведення ними з'їзду Рад завершилася невдачею. В той час в Харкові проходив III з'їзд Рад Донецько-Криворізької області і делегати, що прибули з Києва, об'єдналися з делегатами обласного зібрання, конституювалися як І Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів.

З іншого боку, з'їзд Донецько-Криворізької області розглядався прибічниками Ф. Сергеева як представницький орган, спроможний розв'язати таке питання, як відокремлення Донецького і Криворізького басейнів від України, протиставлення цього регіону Українській Народній Республіці, що кваліфікувалася буржуазною, контрреволюційною.

І Всеукраїнський з'їзд Рад (11—12 грудня 1917 р.) проголосив Україну радянською республікою, заявив про повалення влади Центральної Ради, про встановлення федеративних зв'язків Радянської України з Радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВУЦВК), а останній виділив зі свого складу Народний Секретаріат – перший радянський уряд України.

Отже, участь Ф. Сергеева та інших делегатів III Донецько-Криворізького радянського з'їзду сприяла успіхові І Всеукраїнського з'їзду Рад, утворенню Української Радянської держави. Тому третину обраного на ньому ВУЦВК Рад становили представники Рад Донецько-Криворізької області, а кілька з них, у тому числі Ф. Сергеев, також увійшли до складу Народного Секретаріату.

Проте, всупереч цим рішенням, І Всеукраїнський з'їзд Рад за наполяганням делегатів від Донецько-Криворізького району додатково до порядку денного обговорив питання «Про Донецько-Криворізький басейн». У рішенні з цього питання сказано: «Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів протестує проти злочинної імперіалістичної політики керівників козацької та української буржуазних республік, які намагаються поділити між собою Донецький басейн, і буде добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської республіки».

Текст резолюції напевне готувався як документ III з'їзду Рад Донецько-Криворізької області. Але він був дещо відредагований, бо приймався на іншому форумі – І Всеукраїнському з'їзді Рад. На змісті документа позначилися ідеї, які Ф. Сергеев активно пропагував у Харкові в листопаді 1917 p., готуючись до обласного з'їзду Рад: Донбас розглядався не як частина України, а як частина Російської республіки. Однак резолюція маскувала поняття «Російська республіка» словами «Радянська республіка».

Очевидно, документ став компромісом між двома групами делегатів. Представники Донецько-Криворізької області на чолі з Ф. Сергєєвим погодилися на спільне проведення Всеукраїнського з'їзду Рад, а делегати, що прибули з Києва, визнали за ними «право» «добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської республіки».

Невдовзі події підтвердили прагнення Ф. Сергеева та деяких інших працівників Донецько-Криворізької області відособитися від ВУЦВК Рад і Народного Секретаріату. Значна частина «харківських» членів ВУЦВК, серед них Ф. Сергеев, зовсім ігнорували його роботу. Точно таким же чином Ф. Сергєєв ставився і до обов'язків народного секретаря з торгівлі і промисловості. Він навіть не приступив до їх виконання, не підготував і не підписав жодного державного документа, не був на жодному з засідань Народного Секретаріату, у зв'язку з чим ЦВК Рад України на засіданні 30 грудня 1917 р. поклав виконання обов'язків народного секретаря з торгівлі та промисловості за сумісництвом на народного секретаря праці М. Скрипника.

IV обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів Донецького і Криворізького басейнів, що відбувся 27—30 січня 1918 p., всупереч протестам представника ЦВК Рад України і Народного Секретаріату М. Скрипника під впливом Ф. Сергеева, його однодумців схвалив постанову про організацію Донецько-Криворізької республіки і виділення її зі складу України. В основу цього утворення було покладено економічний принцип державного будівництва, за яким республіка Рад мала бути федерацією економічно однорідних областей, а не національних радянських республік. При цьому ініціатори Донецько-Криворізької республіки твердили, що після перемоги соціалістичної революції національне питання втрачає своє значення.

У сформованому 14 лютого (1 лютого за ст. ст.) 1918 р. обласним комітетом Рад уряді – Раді Народних Комісарів Донецького і Криворізького басейнів Ф. Сергеев посів місце голови і комісара у справах народного господарства. Обласний комітет Рад зобов'язав обласний уряд проводити в життя декрети РНК Російської республіки, а ЦВК Рад України постановив «вважати органом, паралельним обласному комітетові».

Сепаратистські зусилля Ф. Сергеева були блоковані урядом УСРР і засуджені ЦК РКП(б). 15 березня 1918 p., обговоривши питання про взаємовідносини між Народним Секретаріатом і Українською Народною Республікою, ЦК більшовицької партії (за участю В. Леніна і Ф. Сергеева) постановив: «Донецький басейн розглядається як частина України». ЦК зобов'язав усіх партійних працівників «працювати спільно по створенню єдиного фронту оборони», забезпечити участь Рад з усієї України, в тому числі з Донецького басейну, в II Всеукраїнському з'їзді Рад. «На з'їзді, – підкреслювалося в постанові, – необхідно створити один уряд для всієї України».

В той час Ф. Сергеев підкорився партійній дисципліні і припинив сепаратистську роботу. Однак обласницькі настрої колишніх працівників Донецько-Криворізької республіки, в тому числі й Ф. Сергеева, не зникли одразу й безслідно. Вони ще довго жевріли і пожвавилися тоді, коли за постановою І з'їзду Компартії України (5—12 липня 1918 р.) утворилися підпільні Харківський і Катеринославський обласні партійні комітети, які злилися згодом у Донецько-Криворізький обком КП(б)У Зусиллями Ф. Сергеева ці настрої посилилися в кінці 1918 – на початку 1919 p., породили перешкоди в роботі Радянського уряду України.

Призначення головою Тимчасового робітничо-селянського уряду України «лівого» Г. П'ятакова дуже не сподобалось Ф. Сергееву, Е. Квірінгу (тогочасному секретареві ЦК КП(б)У) та іншим правим, які переважали в ЦК Компартії України і мали значний вплив в уряді. Зокрема, Ф. Сергеев одержав ключову на той час посаду завідуючого військовим відділом уряду (тобто – військового міністра). Практично відразу виникли незгоди і суперечки між ЦК КП(б)У і урядом та всередині останнього, які зрештою привели до кризи уряду.

Ф. Сергеев по суті не приступив до виконання обов'язків члена уряду, не займався організацією військово-революційних комітетів на місцях, підготовкою українських військ до активних бойових дій. Як показав його звіт на засіданні Тимчасового робітничо-селянського уряду України 11 грудня 1918 р., за два тижні військовий відділ навіть не був організований. Ф. Сергеев взагалі вважав, що військовою роботою має керувати не уряд, а військовий відділ ЦК КП(б)У через місцеві партійні комітети.

Вважаючи утворення уряду Радянської України передчасним, Ф. Сергеев та інші праві з ЦК КП(б)У, посилаючись на партійну дисципліну і підпорядкованість ЦК, обмежували, гальмували його діяльність, сковували ініціативу, зобов'язували будь-які практичні кроки погоджувати з правими із ЦК. Водночас вони також посилалися, нерідко безпідставно,