Читати книгу - "Північне сяйво"

їй снився її чудовий батько, коли раптом, без будь-якої причини, вона прокинулася. Вона не мала уявлення, котра година. Каюта була наповнена якимсь слабким світлом, яке Ліра прийняла за місячне сяйво. Воно освітлювало її новий теплий одяг, що охайно лежав у кутку каюти. Лише вона його побачила, як їй знову захотілося все приміряти.

Одягнувшись, вона вирішила піднятися нагору і вже за хвилину вийшла на палубу.

Раптом вона побачила, що в небі відбувається щось дивне. Вона подумала, що то хмари, які рухаються й тремтять від вітру, але Пантелеймон прошепотів:

— Аврора!

Вона була так приголомшена, що їй довелося вчепитися у поручні, щоб не впасти.

Північне небо перетворилося на видовище, його велич була майже неосяжною. Ніби просто із раю звисали величезні тремтячі фіранки з ніжного світла. Блідо-зелені й рожеві, прозорі, як найтонша тканина, внизу яскраво-малинові, ніби вогні пекла, вони гойдалися й плавно мерехтіли, з грацією, недоступною найталановитішому танцюристові. Лірі здавалося, що вона навіть чує їх: віддалений шелест шепотіння. Від цієї тендітної витонченості в неї з'явилося таке саме глибоке почуття, яке виникло до ведмедя. Воно рухало нею: воно було таким прекрасним, майже святим; їй на очі навернулися сльози, які розщепили світло, і в цих призмах вона бачила веселку. Невдовзі вона зрозуміла, що входить у транс, подібний до стану, коли вона розмовляє з алетіометром. Мабуть, думала вона спокійно, те, що рухає стрілку алетіометра, також змушує сяяти Аврору. Це навіть може бути Пил. Вона подумала про це, не зосередившись на власній думці, і скоро забула про неї, але пригадала її значно пізніше.

Вона дивилася, як за вуалями та струменями прозорого світла сформувався образ міста: башти й куполи, золотисто-медові храми і колонади, широкі бульвари та залиті сонцем парки. Спостерігаючи за всім цим, вона відчула запаморочення, ніби дивилася не вгору, а вниз або через широченну протоку, яку ніщо не може перетнути. Це був цілий далекий всесвіт.

Але щось рухалося крізь нього, і вона спробувала сфокусувати погляд на русі, від чого відчула слабкість і очманіння, тому що річ, яка рухалась, не була частиною Аврори чи іншого всесвіту. Воно летіло в небі понад дахами міста. Колиь дівчинка могла роздивитися цей предмет чіткіше, вона повністю отямилася, і небесне місто зникло.

Створіння підлетіло ближче і зробило коло над кораблем на широко розправлених крилах. Потім воно сковзнуло вниз і сіло з ляскотом своїх могутніх крил на дерев'яну палубу за декілька ярдів від Ліри.

У світлі Аврори вона побачила величезного птаха, прекрасного сірого гусака, чия голова була увінчана яскраво-білою плямою. Але це був не птах — це був деймон, хоч довкола не було нікого, крім Ліри. Це сповнило дівчинку холодним жахом.

Птах сказав:

— Де Фардер Корам?

Раптом Ліра здогадалася, хто це. Це був деймон Сера-фіни Пеккала, королеви клану, відьми-подруги Фардера Корама.

Вона відповіла затинаючись:

— Я… він… Я піду і приведу його…

Вона повернулася і кинулася вниз, в каюту Фардера Корама, і, відчинивши двері, загукала в темряву:

— Фардере Корам! Прилетів деймон відьми! Він чекає на палубі! Він прилетів сюди сам — я бачила його в небі…

Старий відповів:

— Попроси його почекати, дитино.

Гусак велично пройшов на корму, де роззирнувся навколо. Елегантний і дикий водночас, він приводив Ліру у жах і захват, вона відчувала, ніби розважає привида.

Невдовзі з'явився Фардер Корам, закутаний в теплий одяг, за ним ішов Джон Фаа. Обидва старі чоловіки з повагою вклонилися, їхні деймони також привіталися з відвідувачем.

— Мої вітання, — сказав Фардер Корам, — я щасливий і гордий знову бачити тебе, Каїсо. Бажаєш спуститися вниз чи краще залишимося тут, на відкритому повітрі?

— Краще поговоримо тут, дякую, Фардере Корам. Вам не дуже холодно?

Відьми та їх деймони не відчували холоду, але знали, що люди його бояться.

Фардер Корам запевнив його, що вони добре вдягнуті і спитав:

— Як почувається Серафіна Пеккала?

— Вона шле тобі вітання, Фардере Корам, з нею все гаразд, вона в повній силі. Хто ці люди?

Фардер Корам представив Ліру і Джона Фаа. Гусак — деймон уважно подивився на дівчинку.

— Я чув про цю дитину, — сказав він. — Про неї говорять серед відьом. Отже, ви приїхали з війною?

— Не з війною, Каїсо. Ми хочемо врятувати дітей, яких забрали від нас. І я сподіваюся, що відьми нам допоможуть.

— Не всі. Деякі клани працюють з мисливцями за Пилом.

— Ви так називаєте Облаткове братство?

— Я не знаю, що то за братство. Вони — мисливці за Пилом. Вони приїхали в наші регіони десять років тому. Вони заплатили, щоб ми дозволили їм побудувати станції на наших землях, і вони поводяться чемно.

— Що це таке — Пил?

— Він іде з неба. Дехто каже, що він завжди існував, інші кажуть — він нещодавно з'явився. Але коли люди дізнаються про нього, великий страх охоплює їх, і вони ніяк не можуть з'ясувати його природу. Але це ніяк не сто — сується відьом.

— А де вони зараз, ці мисливці за Пилом?

— Чотири дні на північний схід звідси, в місті Больван-гар. Наш клан не має жодної угоди з ними, і через наш

давній борг вам, Фардере Корам, я прилетів, щоб показати, як знайти мисливців на Пил.

Фардер Корам посміхнувся, а Джон Фаа навіть сплеснув руками від задоволення.

— Дуже вам вдячні, сер, — сказав він гусакові. — Але скажіть, ви знаєте ще що-небудь про мисливців за Пилом? Що вони роблять у тому Больвангарі?

— Вони побудували будинки з металу й бетону і житло під землею. Вони палять вугільний спирт, що привезли у великій кількості. Ми не знаємо, що вони роблять, але все навколо просочене ненавистю й страхом. Відьми бачать такі речі, на відміну від людей. Тварини також пішли звідти. Там не літають птахи, лемінги, втекли лисиці. Звідси й така назва Больвангара — поле зла. Вони не називають його так. Вони називають його Станція. Але для всіх інших це — Больвангар.

— Який у них захист?

— У них є загін татар, озброєних рушницями. Вони гарні солдати, але в них мало досвіду, тому що ніхто не нападав на поселення відтоді, як його